Розділ 16

Наступного ранку все було, як завжди: сніданок, дорога, метро, сходи, знайомий коридор, чужі обличчя, папки під пахвами, тихі розмови й нервове перегортання аркушів. Тоня йшла разом з іншими абітурієнтами, машинально відповідала на чиєсь запитання, навіть усміхнулася, коли Оксана щось сказала, але потім уже не могла згадати, що саме. Вона перебувала у неймовірно доброму настрої, адже на стенді вивішено було результати іспиту з фізики і у неї була десятка. Такий високий бал був всього у  шести абітурієнтів, тому  Тоня дякувала усім святим, бо розуміла, що її мрія вступити  так близько до реалізації.

А за кілька хвилин вона раптом отямилася від того, що сидить за столом у великій аудиторії, перед нею лежить чистий аркуш, а на підлозі стоять дерев'яні мольберти.

— Починаємо, — пролунало десь попереду.

Тоня підняла очі. На столі перед нею лежав олівець, гумка й чистий ватман. Біля вікна стояв манекен, на якому вже була накинута світла тканина. Вона ще не знала, що саме їм зараз запропонують малювати, але серце раптом ударилося швидше.

Третій іспит почався.

Один із членів комісії пройшов між столами й зупинився біля дошки.

— Завдання перше: виконати ескіз жіночого літнього костюма для молодої жінки. Фігура — у русі, костюм придумуєте самі. Техніка — олівець. Час — чотири години.

По аудиторії прокотився тихий шурхіт. Хтось відразу взявся за олівець, хтось ще раз перечитав записане на дошці. Тоня не поспішала. Вона поклала долоню на край ватману й кілька секунд дивилася на чистий аркуш, ніби чекала, поки в голові з'явиться перша лінія.

Поруч уже почали будувати фігуру. Тоня глянула на чужі аркуші, але відразу відвела очі. Вона взяла олівець і поставила першу тонку риску, потім другу, намічаючи голову, плечі, лінію стегон. Фігура поступово нахилилася вперед, одна нога відступила назад, і разом із нею в Тоні в голові вже з'явився костюм.

Вона стерла частину лінії й почала знову. Цього разу рука пішла впевненіше: короткий жакет, вузька талія, м'яка лінія плеча, спідниця трохи нижче коліна. На манжетах вона зробила невеликі складки, потім додала пояс і відступила від столу, щоб подивитися на всю фігуру.

— Тихіше, будь ласка, — нагадали біля дверей.

Хтось зашурхотів папером. Десь скрипнув стілець. З вулиці долинув глухий гуркіт машини, але Тоня вже майже нічого не чула. Вона нахилилася над ватманом і почала опрацьовувати жакет, раз у раз стираючи те, що не подобалося.

Через деякий час поруч зупинився один із екзаменаторів. Тоня відчула його присутність, але не підвела голови. Він кілька секунд дивився на рисунок, потім перевів погляд на її руки.

— Ви це самі придумали?

Тоня випросталася.

— Так.

— Костюм?

— Так.

Він ще трохи помовчав.

— А фігуру?

Тоня глянула на свою роботу й лише тепер помітила, що одна нога вийшла трохи коротшою за іншу.

— Фігуру теж.

Чоловік нічого не сказав. Провів пальцем у повітрі над лінією плеча, але до аркуша не доторкнувся.

— Працюйте.

Він пішов далі.

Тоня подивилася йому вслід, потім знову нахилилася над рисунком. Лінія плеча раптом перестала подобатися. Вона стерла її, зробила нижче, поправила комір і взялася за рукав. Через кілька хвилин знову відклала олівець і подивилася на роботу здалеку.

Тепер їй подобалося.

Жінка на аркуші вже не була просто набором ліній. Вона стояла трохи боком, тримаючи в руці маленьку сумочку, а легкий жакет сидів на ній так, як Тоня бачила його в уяві. Спідниця лягала м'якими складками, пояс підкреслював талію, а на комірі вона додала невелику декоративну застібку.

Тоня мимоволі усміхнулася. Саме таку сукню або костюм вона колись хотіла б пошити сама.

Тоня знову взялася за олівець. Вона додала кишені, змінила форму лацканів, кілька разів стирала одну й ту саму складку на спідниці, поки та нарешті не лягла так, як треба. Коли відсунула руку, побачила, що нижня частина фігури вже майже готова, а от із самою поставою щось не сходиться: плечі дивилися в один бік, стегна — в інший, але тіло при цьому залишалося неприродно прямим.

Вона підперла підборіддя долонею й довго вдивлялася в рисунок. Потім перевернула олівець тупим кінцем і легенько постукала ним по краю столу, згадуючи, як учителька в школі показувала їм будову людської фігури. Тоді вони малювали здебільшого обличчя, вази, дерева, іноді прості натюрморти, а до фігури людини справа доходила хіба на останніх уроках. Ніяких занять у художній студії, ніяких постановок із натурницею, ніяких вечірніх курсів — тільки дошка, крейда і зошит із кількома пожовклими репродукціями.

Тоня знову подивилася на свою жінку. Костюм їй подобався, а от сама фігура дедалі більше дратувала. Вона взяла гумку й стерла плечі майже до чистого аркуша, після чого тонкими лініями почала вибудовувати їх заново.

— Не стирайте так багато, — почувся поруч голос.

Тоня підвела голову. Екзаменатор стояв біля її столу й дивився на ватман.