Розділ 12

Тоня підвелася й повільно підійшла до столу. Карток було багато. Вони лежали врозкид, частково накриваючи одна одну. Вона провела над ними рукою, сама не знаючи, чого вагається. Нарешті взяла ту, що лежала ближче до середини, перевернула й уголос прочитала:

— Чотирнадцятий.

Чоловік поставив ще одну позначку.

— Добре.

Тоня повернулася на своє місце, поклала картку перед собою й тільки тепер уважно прочитала надрукований текст.

1. Теорема Вієта. Доведення.

2. Теорема про три перпендикуляри.

Нижче — задача.

Вона перечитала білет ще раз, уже повільніше. Усередині щось відпустило. Не тому, що питання були легкими. Просто всі три теми вона повторювала зовсім недавно й пам'ятала достатньо добре, щоб не гарячкувати. Поспіх зараз міг лише нашкодити.

Тоня підтягнула до себе аркуш і кілька секунд сиділа нерухомо, дивлячись на чистий папір. Потім написала у верхньому кутку номер білета й нижче коротко занотувала лише кілька опорних слів. Цього було досить, щоб не збитися під час відповіді. До першої теореми вона виписала два рядки, до другої швидко накреслила рисунок, уважно перевірила його й тільки після цього перевернула аркуш, залишаючи більшу частину сторінки для задачі.

Навколо стояла така тиша, що було чути, як олівці тихо шкрябають по паперу. Кожен уже залишився сам на сам зі своїм білетом.

— Бабак йдіть здавати.

Перший абітурієнт підвівся й підійшов до столу. Тоня не хотіла слухати. Вона ще раз перевірила задачу, звела докупи всі перетворення й лише тоді мимоволі почула:

— Сформулюйте теорему.

Хлопець відповідав неголосно, але досить упевнено. Його кілька разів перепитали, попросили довести твердження, після чого він підійшов до дошки. Крейда тихо заскрипіла по чорній поверхні. Ніхто не перебивав, не підганяв і не намагався заплутати. Лише одне коротке запитання наприкінці змусило хлопця замовкнути на кілька секунд, але він швидко знайшовся й закінчив доведення.

Тоня сама не помітила, як перестала боятися. Перед іспитом у коридорі хлопці розповідали про страшних екзаменаторів, які навмисне валять абітурієнтів, але зараз перед нею були звичайні люди, уважні й спокійні. Вони не шукали приводу поставити погану оцінку. Вони просто слухали.

Тоня ще раз глянула на рисунок до другої теореми, обвела олівцем прямий кут, який забула позначити спочатку, і тільки тоді відклала олівець. Готуватися далі вже не було сенсу. Усе, що вона знала, залишилося в голові. Усе, чого не знала, за останні кілька хвилин однаково не вивчила б.

— Антоніна Дорошенко.

Цього разу своє прізвище вона почула відразу.

Тоня підвелася, взяла картку білета й аркуш із короткими нотатками. Уже біля столу поклала їх перед екзаменаторами, але, подумавши, відсунула записи трохи вбік. Якщо й заглядати до них, то лише в крайньому разі.

Чоловік, що сидів посередині, відкрив її особову справу, перегорнув кілька сторінок і підвів очі, пильно вдивляючись у обличчя:

— З відзнакою значить... — неголосно промовив він, ніби більше для себе. — Середній бал десять цілих дев'ять десятих. Слухаємо  перше питання.

Тоня навіть не торкнулася своїх записів.

— Теорема Вієта. Сума коренів зведеного квадратного рівняння дорівнює коефіцієнту при першому степені, взятому з протилежним знаком, а добуток коренів — вільному члену рівняння.

Чоловік ледь кивнув.

— Доведіть.

Тоня підвелася, взяла крейду й підійшла до дошки. Крейда ледь чутно заскрипіла, залишаючи на чорній поверхні перший рядок.

— Нехай маємо зведене квадратне рівняння...

Вона записала загальний вигляд, потім, не поспішаючи, розклала квадратний тричлен на множники. Рука вже не тремтіла. Після кількох перших рядків хвилювання відступило, поступившись звичці пояснювати кожен крок так, як вимагав шкільний учитель.

— ...розкриваємо дужки... порівнюємо коефіцієнти при однакових степенях... звідси випливає...

Вона поклала крейду на поличку й обернулася.

Чоловік не поспішав ставити наступне запитання. Він ще раз пробіг очима написане на дошці, тоді спитав:

— Якщо старший коефіцієнт не одиниця?

Тоня відповіла не відразу. На мить замислилася, ніби побачила перед собою сторінку підручника.

— Тоді рівняння треба поділити на старший коефіцієнт, щоб звести його до такого вигляду. Або скористатися загальною формою теореми.

— Добре.

Вона повернулася на місце.

— Друге питання.

Тоня підсунула до себе аркуш із кресленням.

— Теорема про три перпендикуляри. Якщо пряма, проведена в площині через основу похилої, перпендикулярна до її проекції, то вона перпендикулярна і до самої похилої.

Поки вона говорила, олівець швидко доповнював рисунок. З'явилися позначення точок, маленький квадратик прямого кута, стрілки. Вона пояснювала не завченими фразами, а показуючи кожен елемент на кресленні.