Розділ 9

Тієї ночі Тоні снився дім. Не хата, не батьки й навіть не подвір'я — снився ліс. Їхній, знайомий до кожної стежини, до кожного поваленого дерева й зарослого мохом пенька. Тільки чомусь стояла вже осінь, хоча насправді надворі було літо.

Ліс світився золотом. Берези стояли тонкі, білокорі, обсипані дрібним жовтим листям. Осики палали червоним, ніби хтось розвішав між деревами клапті багряної тканини. Високі дуби ще тримали густі бронзові крони, а під ногами лежав м'який шар опалого листя.

Тоня йшла лісом сама. У руці тримала старенький плетений кошик, той самий, з яким вони щороку ходили по гриби з батьком. Колись його сплів дідусь, і тепер одна ручка вже трохи розхиталася, але мати нізащо не дозволяла викидати. Та й батько називав його везучим.

Навколо було тихо. Не тією тривожною тишею, від якої хочеться озиратися, а лагідною, лісовою. Десь далеко стукав дятел. Іноді шелестіло листя, ніби хтось невидимий пробігав між кущами. Пахло тією особливою осінньою прохолодою, якої не сплутаєш ні з чим.

Тоня вдихнула на повні груди. Як же добре! Вона навіть уві сні знала, що давно тут не була.

Раптом біля старої берези помітила гриб. Білий. Справжній красень — товста світла ніжка, міцна коричнева шапинка.

— Ого...

Тоня присіла, обережно розсунула листя й зрізала гриб ножиком.

Поряд побачила другий. Потім третій.

— Та звідки ж вас стільки?

Гриби наче навмисне ховалися від усіх, але не від неї.

              Ось під ялинкою причаївся боровик. Трохи далі — два підберезники. За старим пеньком виглядала ціла родина опеньків.

Тоня переходила від дерева до дерева, а кошик швидко наповнювався. Дивно було тільки одне: що більше грибів вона збирала, то більше їх з'являлося попереду.

Вони росли просто всюди. Під листям. Біля стежки. На галявині. Навіть там, де Тоня точно знала, що грибів ніколи не бувало.

— Мамо! — радісно гукнула вона. — Ідіть сюди! Тут їх сила-силенна!

Ніхто не відповів. Тоня випросталася й озирнулася. Ліс був порожній. Щойно це зовсім її не бентежило, а тепер раптом стало трохи моторошно.

— Мамо?

Тиша.

— Тату?

Тільки листок відірвався від гілки й повільно закружляв у повітрі.

Тоня сильніше стиснула ручку кошика. А потім побачила попереду ще один гриб. Величезний білий. Такий правильний і гарний, наче його намалювали в дитячій книжці.

Вона підійшла ближче. Присіла. Простягнула руку... І гриб раптом опинився трохи далі. Тоня здивувалася. Зробила крок. Знову простягнула руку. А він знову був уже за кілька метрів.

— Та що ж таке?

Вона наполегливо пішла за ним. Спочатку повільно. Потім швидше. Гриб ніби вів її кудись углиб лісу. Дерева ставали дедалі густішими. Золоте листя потемніло. Стежка під ногами майже зникла. Тоня вже хотіла повернутися, але раптом попереду між деревами побачила світло. Вийшла на галявину. І завмерла. Посеред неї стояв великий плетений кошик. Повний грибів. Білі, підберезники, маслюки, лисички — один кращий за другого. А поруч лежав її власний кошик. Порожній.

Тоня не могла зрозуміти, як так сталося. Ще хвилину тому він був повний. Вона заглянула всередину. Жодного гриба. Тільки на самому дні лежав один маленький золотий листок.

І тут хтось далеко-далеко покликав:

— Тоню!

Вона різко обернулася.

— Мамо?

— Тоню!

Голос лунав уже зовсім близько.

— Тоню, вставай!

Дівчина розплющила очі.

Перед нею була не осіння галявина, а стеля кімнати в київській квартирі.

За дверима ходила тітка Ліда.

— Тоню! Сніданок холоне!

— Встаю!

Вона сіла на дивані й кілька секунд просто дивилася перед собою.

Сон був такий виразний, що здавалося — простягни руку, і пальці ще відчують вологу прохолоду моху. Тоня навіть понюхала долоню. Звісно, грибами не пахло.

— От насниться ж...

Вона відкинула ковдру, але одразу вставати не стала.

Гриби. Багато грибів. До чого б це?

Тоня любила тлумачити сни, хоча сама собі ніколи в цьому не зізнавалася. Мати називала такі речі дурницями, бабуся ж, навпаки, могла годинами пояснювати, до чого сниться вода, кінь, змія, весілля чи загублена хустка.

Тоня спробувала пригадати.

Гриби... Щось бабуся точно казала про гриби. До грошей? Ні, до грошей начебто снилося... що? Гній.

Тоня скривилася.

— А гриби? Може, до прибутку? Логічно. Знайшов гриб — ніби знайшов щось хороше. Особливо білі. Білі гриби точно не могли снитися до чогось поганого.

Вона трохи заспокоїлася. «Може, вступлю».