ІМПРОВІЗАТОР

Імпровізатор

(оригінальний роман)

1835 — 1835

Присвячення:

Конференц-раднику Колліну — та— його вельмишановній дружині,— у яких я знайшов для себе батьків,— їхнім дітям,— у яких я знайшов братів і сестер,— прихистку мого дому,приношу я, із синівським та братнім серцем, оцей дар,найкраще, чим я володію.— Автор

Анонс

Вперше для українського читача відкривається «Імпровізатор» — перший великий роман Ганса Крістіана Андерсена, який приніс йому світову славу ще до появи його славетних казок.

Цей автобіографічний за духом твір запрошує у подорож сонячною Італією XIX століття, де серед величних руїн Риму, розкішних венеційських каналів та небезпечних схилів Везувію розгортається історія становлення бідного хлопчика Антоніо. Це глибока розповідь про пошук власного голосу, магію імпровізації та нелегкий шлях митця до визнання.

Особливістю цього видання є відновлення автентичного авторського тексту. На відміну від скорочених або цензурованих версій минулого, цей переклад виконано безпосередньо з данського оригіналу, що дозволило зберегти первісну релігійну глибину, філософські роздуми та тонкий психологізм, притаманний Андерсену.

 Читач зможе відчути справжній ритм мови автора та зануритися в атмосферу епохи без жодних викривлень.

Це видання стане справжнім відкриттям для поціновувачів класичної літератури, дослідників творчості Андерсена та всіх, хто любить інтелектуальну прозу. «Імпровізатор» в українському перекладі — це не просто книга, а міст між культурами, що дарує можливість по-новому поглянути на генія, якого ми звикли вважати лише казкарем, але який насправді був глибоким романістом і майстром слова.

І

 Моє перше оточення

Кожен, хто бодай раз бував у Римі, добре знає П’яцца Барберіні — ту велику площу з прегарним фонтаном, де Тритон випорожнює іскристу мушлю, з якої вода б'є високо в небо на кілька ліктів;— а той, хто там не був, напевно бачив її на старовинних гравюрах;— шкода лише, що на тих малюнках не запримітити наріжного будинку на Віа Феліче — тієї високої кам’яниці, де вода трьома струменями виривається просто зі стіни у кам’яну чашу.

Цей дім для мене особливий, адже саме там я з’явився на світ.

Коли я озираюся на своє раннє дитинство, перед очима постає такий вир строкатих спогадів, що я й сам не збагну, з чого ж почати;— а коли дивлюся на драму всього свого життя, то ще менше розумію, як її викласти — що варто оминути як несуттєве, а яких штрихів буде достатньо, щоб відтворити цілісну картину.

Те, що здається значущим мені, може видатися зовсім нецікавим чужинцеві?

Але я щиро й невимушено хочу  розповісти про цю велику казку свого буття, та в гру неминуче втручається марнославство — те лихе марнославство, жага подобатися іншим!

Бо ще в моєму дитячому світі воно проросло дрібним бур'яном, а згодом, наче те біблійне гірчичне зерно, вигналося аж до небес і перетворилося на могутнє дерево, в кроні якого мої пристрасті звили собі гнізда.

Один із моїх найперших спогадів вказує саме на це: мені було років зо шість, я бавився біля церкви Капуцинів з дітлахами, які були молодші за мене. А на церковних дверях був прибитий маленький латунний хрестик — він висів майже посередині, і я якраз міг дістати до нього рукою.

Щоразу, коли матері проходили з нами повз нього, вони піднімали нас на руки, щоб ми могли поцілувати цей святий знак.

І от, поки ми так гралися, хтось із найменших запитав: а чому це маленьке Ісусикове Дитятко ніколи не приходить до нас погратися?

Я ж був «найрозумнішим» і відповів, що Він, мовляв, сидить на хресті;— ми підійшли ближче, і хоча побачили, що на хресті нікого немає, все одно захотіли поцілувати Його там, як вчили нас матері.  Та ми не могли дістати так високо, тож взялися піднімати одне одного, але щойно хтось витягував губи для цілунку, сили в того, хто тримав, вичерпувалися — і «цілувальник» падав додолу саме тієї миті, коли його вуста мали торкнутися невидимого Дитятка Ісуса.

Якраз тоді повз нас проходила моя мати; побачивши наші забави, вона зупинилася, молитовно склала руки і вигукнула: «Ох, ви ж справжні ангелятка Божі!

І ти — мій власний ангел!» — мовила вона до мене і ніжно поцілувала.

Я чув, як вона переказувала сусідці, яким непорочним янголом я був, і мені це страшенно лестило. Бо моя невинність від того поменшала, а зерно марнославства ввібрало в себе перші сонячні промені.

Природа наділила мене лагідною та побожною вдачею, але добра матінка занадто часто нагадувала мені про це, вихваляючи мої справжні та уявні чесноти, і зовсім не замислювалася, що з дитячою невинністю стається те саме, що й із василіском: вона помирає, щойно побачить власне відображення.

Чернець-капуцин фра Мартіно був сповідником моєї матері, і йому вона теж виспівувала, якою побожною дитиною я росту. А  я й справді гарно знав напам'ять усі молитви, хоча не розумів у них жодного слова;

Цей чернець дуже мене любив і подарував мені образок Мадонни, яка вмивалася гіркими сльозами — вони дощем падали у пекельне полум’я, де грішники намагалися впіймати хоч краплину цієї життєдайної вологи.