Розділ 24. Перші кроки (місто). (продовження 1)

В таверні на мить стихло. Їхні очі знову зустрілися, але тепер у кожного в погляді було щось інше:

Старий нахилився ближче, його голос став хрипким, але теплим:

- Каторга - то не лише кайдани на руках, а й тавро на душі. Але якщо ти вийшов і тримаєш у руках молот, а не ланцюг - значить, не каторга тебе зламала, а ти її переміг.

Молодик вдарив кулаком по столу, так що пиво розхлюпнулося:

- То ти знаєш, що таке кайдани! Тоді твоє слово важче за наше. Бо хто скуштував гіркоти, той не буде брехати про солодке. Ковальська справа? Це добре. Молот у руках каторжника - кращий за перо в руках хитрої шляхти.

Священик схилив голову, мов у молитві, і промовив тихо:

- Той, хто пройшов крізь темряву й не втратив здатності творити, вже очищений більше, ніж багато хто в ризах. Не соромся минулого — воно стало твоїм хрестом і твоєю силою.

І так, замість осуду ти почув прийняття. Вони не відвернулися - навпаки, твоє зізнання зробило тебе рівним серед них, бо кожен із них ніс власні рани.

- Приємно. Дякую, що викинули! Але чому так шляхту не любити? Я, ось, на каторзі відбував з Кирилом, що ста Імператором. Скажу вам товариство, добра людина. Мав честь його особисто знати! Ну не одразу підскоче та допоможе, як уся шляхта на нашого брати дивиться з-під лоба, але попросиш, ніколи не відмовить, а вже, якщо слово дав – то дотримається.

У таверні знову зависла тиша, але цього разу важка, мов натягнутий лук. Кожен із трьох співрозмовників відреагував по-своєму:

Старий примружив очі, пальці його ще міцніше стиснули кухоль:

- Імператор, кажеш… Северик? Добра людина чи ні - то вже не нам судити. Але пам’ятай: навіть найчесніший серед шляхти стає тінню, коли сяде на трон. Бо влада - то вогонь: гріє, але й палить.

Молодик різко підняв голову, у його голосі бриніло й здивування, й недовіра:

- Ти сидів поруч із самим Севериком? Якщо це правда, то твої слова - небезпечніші за меч. Скажи ж нам: чи він такий, як ти кажеш, чи то лише маска для простих людей?

Священик поклав долоню на стіл, ніби благословляючи саму розмову:

- Якщо ти справді знав його, то це знак. Господь іноді посилає людині зустріч, аби вона стала свідком - не для себе, а для інших. Твоє завдання не хвалити й не гудити, а донести правду. Бо правда про серце правителя, то зерно, з якого виростає або довіра, або бунт.

Якось і пиво, й питання зацікавленості спонукало розповісти свою версію.

А що?!

Я ж маю право на адвоката, передати свою версію?

- Він маска, - почав я пафосно.

Молодик аж підскочив, очі його спалахнули, а кулак знову гримнув по столу так, що пиво розхлюпнулося:

- Я ж казав! - вигукнув він, ніби переміг у суперечці. - Маска! Вони всі маски! Усміхаються, клянуться в чесності, а під тими словами - гниль і хабарі. Народові кидають крихти, а самі п’ють мед із золотих кубків. Імператор мовчить? То значить, він або сліпий, або сам у тій корупції по шию!

Його голос зривався, і в таверні кілька голів обернулося в їхній бік. Старий та священик не перебивали - вони чекали, що я скажу далі, бо молодик уже розпалив вогонь, і тепер саме від моїх слів залежало, чи той вогонь стане світлом правди, чи полум’ям бунту.

 - Ну…, - затягнув на його слова, чомусь не боячись його емоцій, - про золотий кубок я б не сказав. Пив він, як і ми, з дерев’яного. Про корупцію не скажу, бо на каторзі йому б ніхто не дав. А от гріх убивства на ньому був. Мені казав, що дружину не ґвалтував, але відлупцював добре. Як і трьох легіонерів вбив.

Священик нахилився вперед, його голос став майже шепотом, але від того ще вагомішим, наче він боявся, щоб слова не розлетілися по всій таверні:

- Сину мій, - промовив він, - а за яких обставин він підняв руку? Чи то був гнів безневинний, чи справедливість, що перейшла межу? Чи то була слабкість серця, чи тягар влади, що зламав людину?

Його очі дивилися не лише на мене, а й крізь мене, ніби він прагнув почути не просто факти, а істину, яка ховається за ними. Старий та молодик мовчали, але їхні обличчя застигли в очікуванні: один із сумнівом, другий із нетерплячою жагою підтвердження.

Тепер саме від твоєї відповіді залежало, чи вони побачать у Северикові звіра, чи людину, що оступилася.