Розділ 5. (продовження 3)

Як все закономірно! Я погодився. Навіть згодом душе шкодував про ту згоду, до каяття! Й як показало життя було згубним для всіх нас трьох! Гелібта була не моєю долею – моєю долею була Олена, й яку я кохав, розставання з якою принесло всім фізичну біль, а для когось і смерть. Тільки переконавши мене в своїх хибних уявленнях - змусило з нею порвати.

Після моєї емоційної згоди від зневіри ми не раз обговорювали з Оленою про доцільність рішення допомоги Гелібті – перевести канікули на мандрівку в родовий замок Маннов, в той замок, в доступі до якого був закритий для багатьох родовитих сімей Імперії, але для Гелібти є замком батьків і покійного діда.

Зима стала гарною, з морозами і великими снігами. Краса була невимовна! Без відлиг, що вносять бруд. Відчуття чистоти не покидало мене, що змусило мене розслабитися і допустити велику помилку, коли треба було помітити небачений результат свого прохання до Богів, тому, які я вже мав знання та навички. Ми вирушили в дорогу вже на наступний ранок після бенкету, та всю дорогу мені довелося споглядати радість Олени, від того, що вона змусила зробити так, як вона вважала найрозумним. Та й по приїзду, мені довелося перебувати в одній кімнаті, де вона разом з Гелібтою вдавали з себе тих, що формують мені небачені та добрі перспективи майбутнього, забуваючи, яка роль в цьому спектаклі Олені дісталася. Здавалося, що моя присутність заважала їм. Олена поїхала в якості моєї служниці.

Прийняли нас люб'язно, її батьки не могли натішитися за мене з Гелібтой, влаштовуючи щовечора званні вечори, де мене показували. З бабусею, правда, не поспішали знайомити, немов боялися чогось. Цей страх перейшов і на мене. У перший день була відмовка, що ми втомилися з дороги, хоча це не завадило влаштувати званий обід. На другий, теж щось придумали. А на третій, зважилися.

Я даремно піддався загальній паніці, Ома Манн виявилася, напевно, єдиним розсудливим Манном. Вона справила на мене добре враження, і що дивно, тоді говорили тільки я і вона, а всі мовчали. Це був дуже стара жіночка, висока, струнка, з сивим волоссям, і досить незрозумілим кольором очей. Постійно віддаючи перевагу місцю біля каміна, що дуже влаштовувало мене, я також любив тепло.

Те, перше знайомство з Омою для мене пройшло легко, хоча я говорив завчені фрази. А я, не люблю заучувати, віддаю перевагу зрозуміти як «працює», тоді й запам'ятовую. Навіть здивувало, як Гелібта передбачила питання своєї бабусі, хоча мої фрази дуже мені відповідали.

Прокинувшись наступного ранку, я відчував себе більш впевнено, ніж попередні три дні. Всі ті три дні відчував себе не найкраще, не міг знайти собі місце, тільки розмова з Омою якось підняло настрій. Одним словом - прокинувся я рано в гарному настрої! Я, знав, що Олена спала, не хотів будити, вирішив побродити по замку. Замок уже ожив, прислуга хоч і пересувалася по своїх справах, але робила це тихо, панове ще спали. Побродивши, знову відчув нудьгу, я б скоріше сказав, відчув, що мені немає не було чим себе зайняти, вирішивши заглянути до єдиної людини, приємному мені, до Оми. Підійти то до її кімнат я зважився, а ось увійти не наважувався, по-перше, мене не підготували до нової зустрічі, а по-друге, ще не дозволено мені ось так спілкуватися просто з нею, однієї з найвпливовішою людиною Імперії, без запрошення. Я б і пішов геть, якби до Оми не входили та не виходили люди, схоже помітили мене, вийшов її особистий секретар, запросив зайти до його господаря. Дивно, це була єдина людина зі шляхти, яка вже працював, а не спала!

Довелося почекати в приймальні, мені навіть сподобалося - мені відразу було запропоновано випити гарячого напою, щоб не нудно було чекати, та й розмовою розважали. А співрозмовники були приємні, я відчував себе в своєму середовищі, там чекали її керуючі, з щоденними звітами. Виявляється, її син з невісткою, та Гелібта були на утриманні у Оми, вона не дивлячись на похилий вік, тримала у своїх руках всі важелі влади своїм майном.

Але чекати не змусили мене довго, запросили мене просто посидіти в її кабінеті, поки вона тут же приймала керуючих, лише зрідка поглядала на мене. Мені було ніяково, я видавав інтерес, а вона помітила, тільки поглядала на мою напружену фігуру і посміхалася. Навіть запитувала моєї поради, змушуючи мене червоніти, за те, що встряв не свою справу, але їй це подобалося, мої нерішучі відповіді. Не знаю, але вона якось змогла в мені розбудити почуття азарту, яке я практично ніколи не відчував, я судомно намагався розібратися в її справах.

Коли це закінчилося, вона сіла до каміна, запропонувавши поснідати з нею. І перше, що у мене запитала, це було:

- Молодий чоловіче, а як ви зійшлися з нашої Гелібтой?

Дивно, схоже забула, а я адже вчора розповідав. Ну, почав було стару пісню, що вчимося разом в одній групі, і як-то зрозумів, що вона дуже душевна людина, сподобалася за свої душевні якості, за свій багатий душевний світ.

- Так, ладно так брехати!

- ...!

- Ви, якщо я не помиляюся, зі старої шляхти, яка була до приходу нашого народу?

- Так.

- І у вас існує традиція вибору майбутньої дружини в дуже ранні роки, що проходить поруч практично все Ваше дитинство? Нехай не кожен одружується на ній, але ж є. А ви вже мене стару вибачте, служниця ваша Олена розумніші буде Гелібти. Не схоже, щоб вона була просто служницею, напевно разом з вами в університеті вчиться.

- Але чому ви так подумали?

- Моє життя мене навчило в людях розбиратися. Якщо ваші відповіді у Гелібти викликали нудьгу, а повинні були чіпати за живе, то у Олени я бачив схвальні кивки, схоже, вона розуміла розмову. За весь час з народження Гелібти, я ніколи не бачила розуміння від неї моїх думок, хоча вивчила, а тут, підготовлений вишколений опонент, повинен же був хтось навчити Вас. Якщо не Гелібта, то хто? Той, хто б зміг осмислити слова Гелібти про мене, і при нестачі інформації, створити цілісну картину і зрозуміти.

- А чому ви вирішили, що це не я зробив?