Глава 40. Перемігши свої страхи…

Лише перемігши свої страхи

ми стаємо вільними.

Істина, що підтверджується знову й знову

— Рія! — в його голосі читалося невимовне полегшення. — Рі, ти як?

— Рес… — вийшов тільки шепіт, та й той хрипкий, — Рес… що… — голова відмовлялася думати, але в наступну секунду пам'ять зглянулася, і я підскочила, — Джейк!

— Тшшш… — Рес втримав мене. — Тут він, все добре.

Закрутила головою й з полегшенням видихнула, піймавши погляд сонячних очей. Спробувала встати або хоча б підповзти ближче, але мені знову не дали.

— Лежи.

— Ресе, відпусти, я в порядку.

— Він теж.

— Ще б не були в порядку, — пробурчав знайомий голос.

— Айдар!

— Привіт, — в поле мого зору з'явився лікар, поводив наді мною руками, вдоволено усміхнувся й допоміг сісти, — випий.

Я слухняно ковтнула якоїсь невідомої гіркої (здається, без цього зілля не обходяться) рідини, а Айдар перемістився до Джейка й виконав все те ж саме, після чого нам все ж таки дозволили рухатися. Ми тут же цим скористалися. Я влаштувалася в нього на колінах і притулилася міцно-міцно, попутно дивлячись в голові (а то сам же не скаже!) як він себе почуває. Нормально, наче, як я. Якесь в'язке огидне відчуття всюди, загальна слабкість, неприємне ниття по всьому тілу, але в цілому терпимо.

Переконавшись в найголовнішому, приступила до розпитувань Реса. Сильно блідого Реса (знову допомагав Айдару з нами? Той теж блідий…). Від нього ми й дізналися, що вони з Роком примчали вже пізно, як раз після спалаху, який взагалі-то мав мене вбити. Він тут же збив одного з Меріонів, зв'язка розпалася, атака перервалася. Решту ловили вже шаарівці й ректори, зараз вони «під вартою» й варті ж їх і здадуть. 

Справа далі буде розвиватися за зрозумілим сценарієм: показання працівників двох закладів імперської важливості сумнівам не піддаються, риари обриваються, Меріони сідають на віки вічні, дракони віддаються Шаару та, якщо перевиховаються, можуть вибрати когось із безкрилих. Розслідування буде, тому інші з роду герцогів бентангських не уникнуть покарання. Така справа потрапить на імператорський суд, тут сумнівів бути не може. А імператор розбереться, в їх пам'яті знайде й докази всіх попередніх злочинів. 

Коли це буде? Через рік, два, п'ять… може коли він нарешті розділить дворянські суди зі звичайними й у нього з'явиться більше вільного від незадоволених «справедливими рішеннями» магів часу, який він зможе присвятити більш важливим справам. А така справа про напад, де замішані всі три імперських роди з Елдіронами, неважливою назвати не можна. 

Та тепер не має значення, я можу чекати й десять років. Меріони більше не вийдуть на свободу, а скільки вони будуть чекати вироку — справа десята. І нехай ця емаєва постанова суду все ще в силі, а скасувати її може лише імператор, але вчитися в академії я й так буду. Єдине — Рису не можна залишати її території. Неприємно, але вже звично. Головне — ми завжди будемо разом, більше ніхто не посміє забрати його. А решта вирішиться з часом, я готова чекати. Ось тільки…

— Рес… 

Він зрозумів мої думки, що ще не до кінця оформилися, зітхнув:

— Справді хочеш знати?

— Так.

— Секунди б вистачило… ти б не вижила, — слова далися йому важко, а що в цей час творилося в нього в голові навіть думати не хочу.

— Але… чому тоді?

Я жива… І відчуваю себе цілком стерпно. І Джейк теж… Джейк. Джейк?! Адже його не зачепило, що трапилося?

— Рі, повний зв'язок, — у мене на обличчі явно відбилося нерозуміння, так що Ресу довелося продовжити, — сама подумай, ти ж не відчувала нічого до того моменту, як він втратив свідомість.

І що?! Зв'язок… але я ж про нього далеко не все знаю. Лім вчив нас дечому, але це ж всього лише дрібниці. Ніби як відчувати одне одного. Він зарядив щигля Джейку, а скрикнула від болю я. Щоправда, слід потім обом зводили… 

Тобто ви хочете сказати, що Джейк все відчував замість мене?! Аж до того моменту, поки не втратив свідомість, тоді вже я відчула все?! А до цього було лише неслухняне тіло, травми були, а болю не було?! Я тісніше притиснулася до сонячного, закусивши губу й думаючи. Припустимо, але ж ти сказав: я б загинула. Що за «б»?

«Не тільки біль. Це повний зв'язок, Рі, повний! Можна поділиться або забрати що завгодно, в тому числі й…»

Що?! Ні, ні…

«Ви обоє були напівмертвими».

Ні, ти щось плутаєш. Я підняла голову й заглянула в очі сонячному.

— Люблю тебе.

На очі навернулися сльози. Ти… ти… потягнулася й поцілувала його, що ще я можу зробити? Я теж тебе люблю…

— Кхм...

Такий ніжний, такий солодкий, такий потрібний нам поцілунок, що переростав у щось більше, найбезцеремоннішим чином перервали. Джейк усміхнувся мені, я засяяла у відповідь, але фіолетовоокий герцог не відстав:

— Ти ще не забула, що одружена?

— Рес! — довелося повернутися до нього, показуючи все моє обурення, але його не пройняло.

— А котра година? — раптом запитав той, хто врятував мені життя.

— До обіду встигнемо.

— Добре.

— Куди встигнемо? — насторожилася я.

— На мій день народження, звичайно.

— Що? Я думала, це просто привід… 

— Поєднали необхідне з приємним.

— Вмирати — не приємно! — про всяк випадок просвітила його.

Сонячний по-доброму посміявся, але мені ось смішно не було.

— Ти мене взагалі бачив? Нікуди я в такому вигляді не полечу! І взагалі… там же… — твої батьки… 

— Боїшся, чи що?

— Ні!

— Тоді в чому проблема?

Як у чому?! Я ж… та я ж вмирала ось тільки що, які батьки?! Мені потрібно хоча б переодягнутися, не кажучи вже про те, щоб привести себе в порядок!

«Переодягнемо».

Ні, ні та ні! Так я… які батьки?! Я не можу!

Джейк закусив губу, а коли я вже готова була подумати чергову дурість — поцілував. День народження? Батьки? Може не все так погано… лише перемігши свої страхи, ми стаємо вільними. Але чому постійно знаходяться все нові й нові?!