39.2

Нападів більше не відбувалося. Чи то вони порозумнішали й зрозуміли, що в академію так точно лізти не варто, чи то гра в розслаблену дурненьку спрацювала й вони чекали, коли я нарешті вийду за її межі. За цей час ми встигли підготуватися, так що й проти другого я не заперечувала. Навпаки — коли на нараді остаточно призначили дату, мене охопила радість, яка з кожним днем ​​тільки посилювалася. 

Операцію прив'язали до дня народження Джейка, щоб у мене якась вагома причина покинути академію була. Розіграли перед зелено-рожевими-ненависними-пиками кілька сценок, де я з піною у рота переконувала Реса відпустити мене на день народження, а він з таким же завзяттям не піддавався. Але мені складно відмовити, так що врешті-решт він погодився, але тільки в родовий замок сонячних і тільки з ним. 

От прикро вийшло: саме в цей день ректору Рес знадобився. І виходить, що я нікуди не лечу. Але як так? Я ж не можу просто взяти й залишитися тут! І взагалі ми ж ще два тижні тому домовилися! У мене настільки обурено-натуральне «Рес, ти ж обіцяв!!!» вийшло, ніби він і справді мені мало не клявся й порушив. І ось коли він уже «відчув» свою провину або щось на зразок того, така гарненька фіолетовоока дівчинка почала йому розповідати, мовляв, все добре буде, що може трапитися? Уже давно ні слуху ні духу, нічого мені не загрожує. Що за параноя? 

Канючила я довго й нудно, час від часу чергуючи це з обвинуваченнями, а то ламатися він не поспішав. Я навіть почала думати, що він уже проти витівки й хоче все зіпсувати, але ні — таки відпустив. Будемо обережні, звичайно. Бути на зв'язку, само собою. Як тільки долетимо сказати тобі, та куди ж без цього? Будьмо уважні, невже ти сумнівався?

Летимо. Дір трохи попереду, ми обережні, так. Рес з Роком повинні наздогнати нас за кілька хвилин, йому все ще потрібно дограти й дійсно піти до ректора, а вже звідти під невидимістю, на яку теж трохи часу потрібно, наздогнати нас. З приводу цього я не переживала абсолютно, як і через те, що Дамір і «група підтримки» попереду на достатній відстані. Розрахунки ми проводили ретельно, Рес наздожене ще раніше, ніж ми долетимо до інших. І тут хвилюватися не було про що: надто близько до академії. Хто в здоровому глузді буде нападати, коли я якщо є охота все ще можу побачити її силует на горизонті? Але ось тільки ми помилилися… 

Їхню присутність я відчула першою, що не дивно. Дивно було інше — занадто рано. Це справді занадто рано! Так, приписуючи цій трійці відморозків здоровий глузд ми явно погарячкували. Але мої плани це не змінює. Сьогодні все закінчиться!

Кинула Ресу думку, він витіювато вилаявся й сказав, що йому ще кілька хвилин потрібні, щоб ми якось час потягнули. Та я що, я ж не проти. Тільки не відволікай і з іншими теж сам поговори, а то один з явними пробілами у вихованні та дитячими травмами тягнути не хоче й вже якоюсь гидотою в мене шпурнув. Гидота розтанула в частки секунди. Фу, аж противно, ви мене такою слабачкою вважаєте?

Така ж гидота й Джейку дісталася, але теж розтанула. Опа… ні, ви напевне мене недооцінюєте, та при тому конкретно так, якщо навіть сонячний таку атаку відбити може. Не те щоб сонячних я вважала слабаками, але кидатися в фіолетових заклинаннями їхнього рівня — несерйозно. Хоча глузду у вас що здорового, що не надто, не спостерігається, так що гаразд, мені-то що? Можете й далі гратися, я ж не проти.

Спустилися на землю, все ж у повітрі ми набагато вразливіші й полегшуємо завдання невидимкам, до слова для мене не таким вже й невидимим. Тільки одного ніяк знайти не могла, він сильний, зараза…  рівня Реса. Він єдиний мене нервував. 

Джейк ще до зльоту налаштувався на хвилю моїх думок, так що все розумів сам і слухався беззаперечно, що не заважало мені його час від часу проклинати. Навіщо було зі мною тягнутися?! Щоб мені зараз відволікатися на ці емаєві думки від створення щита? Це, знаєш, і так справа не проста, так ще й раніше першої атаки навіть заготовку створити не можна було, а то підозріло. Довелося зі звичайним захистом летіти, а зараз він мене взагалі не заспокоював. Ні краплі!

Зайнята щитом, я пропустила ще кілька атак, як потім зрозуміла — пробних, які погасив Джейк. Молодець, звичайно, але краще б тебе тут не було! Невелика пауза змусила лише ще більше нервуватися, що мало підґрунтя — наступна гидота хлопцю була не по зубах і з тріском зламала «єдину» перешкоду на шляху до нас. 

Що добре, створення заклинань «тільки для фіолетових» вимагають багато сил, так що вимотують куди швидше. Добре, коли сам на сам, а ось в разі три на двох це вже не рятує… наступна атака частково загрузла в моєму щиті, через що довелося багато нашаровувати заново, а частково поглинулася артефактом. Камінь мигнув і змінив колір, на щастя, ще далеко не на критичний. Це добре, кілька разів ще зможе виручити, а я встигну виставити непробивний захист. 

Ось тільки в Меріонів були інші плани: зрозумівши, що з нами не все так просто, вони теж грати перестали. В повітрі почали формуватися три палаючих потоки, поступово зливаючись в один. Своїми ж заклинаннями видали своє місце розташування, але це вже мало що значило. 

Як же я проклинала безмозкого бурштинового! Ось навіщо йому знадобилося летіти зі мною?! Навіщо?! Я не встигну, я не зможу… не це! Не дивлячись на помітно нагріте повітря, на шкірі виступив холодний піт. Я похитала головою й зціпила зуби. Ні, так не буде. Все закінчиться, але не так! І мені плювати, що атаку такого рівня, та ще й спільну, та ще й у зв'язці з трьома Елдіронами навіть мій абсолютний щит може не витримати. Так не буде! Я встигну, ще всього кілька шарів… з кожним щит стає все міцніше й міцніше, я зможу… я просто зобов'язана! Це вже не просто я й Рис… і я цього не дозволю!

Краєм ока зазначила, що Джейк щось чаклує й тільки знову обізвала його всіма відомими словами. Біжи, дурень, біжи! Ти їм не потрібен, ти міг просто полетіти. Ти міг навіть не піти зі мною, Емай тебе задери! Пізно, вже занадто пізно…