38.2

Обговорення, яке насправді складно було назвати таким, тривало довго. Потім ми плюнули на претензії один до одного й вирішили хоч щось по суті продумати, але цю тему теж не залишили, просто відклали. А ось за обідом ми до неї повернулися. Я не помітила, коли ми перейшли туди й взагалі прокинулася лише отримавши ментальний запотиличник від Реса. Після цього трохи підкорегувала свій курс, немов я й не за ним до столика вчителів йшла, а насправді до своїх друзів. 

На щастя, ніхто особливо уваги на це не звернув, навіть друзі, яких набагато більше цікавило, навіщо нас викликали й що сталося. І якщо парочку сонячних задовольнило моє розсіяне бурмотіння, що раз дракон є, може мені іспити перездати вже з ним, то Джейк відразу зрозумів, що брешу, йому навіть мої думки для цього читати не знадобилося. Знаю, бо блок поставила. Не думати про це зараз не можу, а ось йому бачити ні до чого.

— Рія? — миттєво насторожився, а в голосі з'явилися нотки хвилювання.

— Коханий, — я мило усміхнулася, — все добре.

Ох, дарма це я. Точно від неуважності, інакше б не сказала. І найгірше — зрозумів і напружився ще більше. Емай… 

«Коханим» я не називала його з тих самих пір, як наші «стосунки» стали справжніми. Просто від цього слова віяло якоюсь облудою, грою, фальшю. Нерозумно? Але щось подібне відчували ми обоє, так що й використовувати його перестали. А тут… хто тягнув мене за язик?! Невже було складно хоч трохи подумати, а не відповідати за інерцією, за старою звичкою? Ось тепер сиди й думай, що ж такого сказати… радувало одне — наче ненароком скосила очі на Брая з Анетою й один надмірно проникливий сонячний подарував відстрочку. 

Щоправда, мені її все одно не вистачило, тому що спроби знову приховати справжню причину з тріском провалилися. Навіть попри те, що я зробила серйозний вираз обличчя й впевнено говорила про всякі паперові тяганини й залагодження питань з хінкарською академією. Хлопець з кожним моїм словом ставав похмурішим і насувався все ближче й ближче. От не знаю, спеціально це чи ні, але психологічний тиск вдавався на славу, особливо коли я відступила й вперлася спиною в стіну.

— Рі, що сталося? — голос такий ласкавий, але це тільки «приправа», тому що за цим звучить вимога.

— З Хінк

Він мені банально не дав договорити — роздратовано шикнув, в пориві наблизився, впер руки в стіну з боків від моїх плечей, тим самим створюючи своєрідну пастку, а потім нахилився ближче й прошепотів:

— Брехні на благо не існує.

Я готова посперечатися. І взагалі я не… гаразд, брешу. Недобре, теж згодна. Милий, але є ж і ще один спосіб. Такий приємний, відволікаючий, що змушує викинути всякі дурні думки з голови… Здійснити підступний план мені не дав, причому не особливо й напружуючись — притулений до губ палець цілуватися сильно заважає.

— Не вийде, — хитнув хлопець головою, але я-то помітила, як потемніли очі! — Розповідай!

Дорогий, як я можу розповідати, коли твій палець сам мені в цьому заважає? Прибрав би… Ображено надула губки, від чого сонячний різко видихнув і ривком нахилився до мене, так що я тепер відчувала шкірою теплий подих, але потім міцно стиснув зуби, а погляд… пропалював. Не знаю, звідки в мене така дурна думка взялася й чому я її послухала, але губи повернулися в нормальне положення, тільки трохи привідкрилися, даючи язику можливість повільно обвести їх по контуру, заодно й дечий палець, який мені заважав, теж лизнути.

— Рія! — рикнув хлопець, якого роздирали суперечливі почуття.

— Так, любий?

Руку він прибрав, повернувши її в положення спирання на стіну. Хм, може й не потрібно було це робити? Тепер шанси вислизнути мінімальні. Але будемо чесними — я і не хочу. А ось вся ситуація, зокрема така близькість Джейка, змушує хотіти дечого іншого… 

— Мені потрібно знати, — неемоційно сказав сонячний, старанно розсіюючи погляд, щоб на мене не дивитися.

— Менше знаєш — міцніше спиш.

— Рія!

— Ммм? 

Що Рія та Рія? Я вже майже сімнадцять років як Рія!

— Блок прибери. 

А його це зачіпає… але ні.

Язик повторив свій маневр, натякаючи на бажану розв'язку, змушуючи сонячного люто видихнути, але впитися в мої губи. Поцілунок був злим, на межі болю, але від того не менш солодким. Я насолоджувалася їм, плавилася, віддавалася йому й не думала ні про що інше. Зокрема, про велику й підлу підставу. Я й зрозуміла далеко не відразу, і навіть не тоді, коли ми відірвалися одне від одного й хлопець притулився лобом до мого лоба, важко дихаючи. Втім, у мене з цим було нітрохи не краще, а серце взагалі десь у вухах стукало. Ось тільки я ситуацією не користувалася й в голову ні до кого не лазила!

— Ти ж сама не скажеш.

Звичайно, ні! І взагалі ось так — це нечесно!

— Сама провокувала.

Припустимо. Але це щоб тебе відволікти, а зовсім не для того, щоб мій блок кудись зник разом з думками, даючи подивитися як раз те, що я показувати не хотіла.

— Ти цього робити не будеш.

Хоч ти не починай! Джейк невизначено хитнув головою. Чи то сам зрозумів, чи то порився в мене в голові, але приречено зітхнув, визнаючи, що таки я це зроблю й відговорити мене не вийде.

— Я йду з тобою.

Почалося…