Глава 38. Стукіт від ворогів

Найдорожчі люди —

найслабші наші місця.

Урок гастеліанського герцога

Емай, до чого ж Рес мав рацію! У сенсі, що захист мені знадобиться. Минуло трохи понад тиждень, коли на структурі й управлінні пролунав посилений магією голос ректора, який викликав мене й Реса. Джейк теж підскочив, але йому довелося залишитися.

І ось прийшли ми, вже передчуваючи якусь бридку штуку, а вона й не змусила себе чекати — вночі намагалися зламати захист академії, і причому вельми й вельми досягли успіху. Ще одна спроба, а тепер вони точно знають куди бити, і навіть не дивлячись на оновлення й зміцнення вона не вистоїть. Рес побісився, сказав тверде «ні» (про що вони взагалі?!) і ще нагадав про якийсь там пункт якогось там закону, мовляв, академія має захищати своїх учнів, а він хоче все навпаки зробити (та про що ж ви?!).

— Андрейсе, ти взагалі вмієш думати, відкидаючи емоції?! — воу, і це він-то не вміє?! — Припустимо, тут ми можемо її захистити, але що буде потім? На канікулах? Після академії?

— Ні, — всоте твердо повторив Рес, — цього не буде.

Моє жалюгідне питання — чого не буде? — банально проігнорували. Суперечку закінчили, причому ректор трохи зубами не скрипів і дійсно на Реса сердився. Але скликав раду ректорів і почали обговорювати план оборони. Великі повинні були поставити ще один додатковий контур, маленькі — виготовити кілька артефактів. За обговоренням деталей нас (я насправді просто поруч сиділа й нічого не розуміла) й застав Дамір. І теж взяв участь.

— Що? — насторожився Рес, коли всі троє ректорів замовкли й дивились на нас.

— Ні, — вже щось зрозумів Дамір.

— Якщо вдарити дві ночі поспіль — вона не вистоїть.

— Ні.

— Та подумайте ви про майбутнє хоч трохи! — розсердився ректор, мабуть, неабияк його цією темою дістали вже.

— Ні, — одноголосно відрізали герцоги шианкарські, а Дамір ще й додав, якщо раптом не ясно, — свідомо піддавати Рію небезпеці ніхто не буде.

Що дивно, на цей раз моє жалюгідне питаннячко все ж ігнорувати не стали. Мабуть, ректор вирішив і моєю думкою з приводу чогось, що стосується мене, поцікавитися. І він явно сподівався, що я зможу переконати двох фіолетооких упертюхів.

— Раеліє, будь-які наші дії тут не мають сенсу. І це не п'ять років академії, як ви собі любите повторювати, це все твоє життя.

Так, займаюся іноді таким. Всього п'ять років і все буде добре, і я буду з Рисом, і мені дадуть спокій… адже кожному потрібна надія! Ректор цього явно не визнавав і безсовісно розбив мої жалюгідні спроби сховатися за ілюзорним майбутнім. Але говорив він правду, нехай вона мені й не подобалася, а Рес взагалі з кожним словом все більше й більше переходив на гарчання.

Ректор мав рацію. Я можу ще чотири з половиною роки ховатися в цих стінах, але рано чи пізно доведеться вийти. І канікули ніхто не скасовував, так що «рано» може настати ще раніше. І болд. І п'ять років… тільки наївний може думати, що потім вони відстануть. Що, не вийшло «законно» забрати в мене Риса? Ой, яка печаль, повернемося до старих перевірених методів. На двох ерʼДіасен вони свою ефективність вже показали. 

До того ж я ж тут не одна, це ж академія. Через що частково ректори й бісилися, бо вони не тільки за мене відповідають. Я взагалі своїм існуванням ставлю під удар усіх, хто поруч. І ладно діти з академії, все ж я думаю, Меріонам вистачить розуму й совісті (хоча ні, її у них немає) нікого з них не зачепити, але от інші, по-справжньому дорогі мені люди… Хлопці не дарма запитували Джейка, а впевнений чи він, що хоче в це лізти. Вийти за мене це… просто неймовірна небезпека й мінімальні шанси на виживання при сутичці. 

Взагалі, якщо подумати добре, його приберуть ще раніше за мене, тому що інакше є шанс дракона не одержати. Його віддадуть скоріше Джейку. Тільки зараз я це зрозуміла, тому що раніше якось не думала на цю тему, не хотіла, боялася. І я була категорично проти такої розв'язки. А ще Рес… адже він кинеться мене захищати й ні про що інше думати не буде! Моє життя важливіше. 

Ні, так бути не повинно. Він не може весь час з-за мене переживати й постійно підставлятися. Він і так мені все життя присвятив… досить, так не може тривати! Особливо тепер, коли в нього буде дитина…  він повинен бути з ними, а не мотатися зі мною (адже саму нікуди не пустить: я одна, їх троє) і постійно переживати.

Найближчі люди — найслабші наші місця. Я б на багато що наплювала, але думки про них… ні, так не повинно бути. Так не може тривати. Цей тиждень в академії — це ж було ідеально. Про що ще можна мріяти? Немов екскурс в щасливе життя без цього емаєвого роду, як би все було. І було б чудово. Настільки щасливою я вже давно не була, якщо не сказати ніколи. І я не дозволю це забрати!

— Я згодна.

— Ні! — хором видали герцоги.

Так, дорогі, так. Лише перемігши свої страхи, ми стаємо вільними. Я втомилася від всього цього, просто втомилася. Я втомилася боятися. І якщо для кінця нескінченного жаху мені потрібно один раз побути приманкою — я не проти. Є ті, заради кого це потрібно зробити. 

Зрештою, мені ж нічого не загрожує. Три ректори й Шаар… хіба якісь нещасні Меріони з їхніми двома з половиною драконами зможуть мені щось зробити? Ні. І що, що потрібно підтвердження факту нападу, а значить — хоча б одне пущене в мене заклинання? Та зрозуміло, що це будуть не світлячки, але мені вони нічого не зроблять. І що, що щоб не було підозріло, на мені має бути тільки моя магія? Я теж не зі слабких, як ви знаєте. А ще й артефакти. Їх ніхто не скасовував, їх засікти не можна. Взагалі можна, але доволі складно і талант треба мати. 

Я не бачу приводів для паніки абсолютно. Рес бачив, у нього при сполученні слів «Рія» й «небезпека» в голові гарчали дракони, все забарвлювалося в червоний колір і взагалі вся його свідомість всіляко була проти. Думки, що гуляли в голові Даміра, я вільно бачити не могла, але свою позицію він теж позначив чітко.