Глава 37. Повернення імʼя

Поділена радість подвійна,
а поділене горе вдвічі менше.

Зі збірки приказок Дроакської імперії

Було нудно. Дуже нудно. Гіпноз — справа дуже непроста. І, як майже вся скільки-небудь серйозна магія, замішана на кольорі очей. Саме тому гіпнотизерами в нас підробляли тільки Рес з Даміром. Так ймовірність того, що коли-небудь його виявлять, практично була відсутня. 

Сто п'ятдесят осіб — не жарти. Навіть на двох виходить по сімдесят п'ять. Але це пів біди: після розваг п'яних Реса з Ріаном мій друг взагалі на всіх накладав. Справа в іншому — тут був не поверховий, а вже складніший. Одна справа — змусити забути маленьку подію, зовсім інша — змінити спогади про знайому тобі людину.

Мені не подобалося, що треба таке робити. Але ось в інших сумнівів не було — я буду вчиться тут з драконом, інших варіантів просто немає. А, як сказав ректор, заради збереження деяких таємниць можна піти на багато що. І під таємницями вже, само собою, не я малася на увазі. 

Ті, з ким я не могла перетнутися ніде крім їдальні й коридорів — нікчемна справа. А ось інші… з одногрупниками вони возилися довго, що вже говорити про те, скільки часу може знадобитися на інших. Так от, моя присутність була обов'язковою й необхідною, Джейк теж був зі мною, і нам було нудно. Та і гіпнотизерам теж не весело.

«Це в точку» — хмикнув Рес: «мало того, що не просто, так ще й занудно. Частково вже шкодую, що ми не «перевели» тебе сюди з Хінкари».

Ой, та прям так і шкодує! А то ми цей варіант не розглядали й не дійшли до висновку, що клопоту там буде й того більше. З одного боку, Рія й Ель — дві різні дівчини. Той факт, що як мінімум пів року в мені ніхто не визнав Рію, а я впевнена, що донощики Меріонів тут є, говорить сам за себе. Але, по-перше, різні вони можуть бути за описом, за зовнішнім виглядом. А ось при близькому, або навіть не дуже близькому, знайомстві різниця вже не настільки помітна. Та й чи помітна взагалі? Характер я приховувати не намагалася, поводитися неприродно для себе — теж. 

До того ж є друзі й Джейк. Це ж зовсім не підозріло, якщо одна дівчина пропадає, а з іншої академії приїде ще одна дівчина, яка займе її місце? Браю й Анеті, припустимо, можна було б зробити гіпноз і переконати в тому, в чому ми й зараз всіх переконуємо. Я завжди вчилася тут і я завжди була фіолетовоокою. А як же інші? Ось-ось, ніяк. 

Навіть якщо раптом вирішити, що й з друзями ми цього робити не будемо, а я просто познайомлюся з ними наново як Рія, залишається Джейк. Про наші «стосунки», які вже давно й не награні, відомо всім, хто хоч колись на нас дивився. І невже це нормально, якщо його дівчина раптом пропаде, а її місце займе інша? Тому що ховатися й поводитися в рамках етикету (хоча в академії таким не страждають, але хоч приблизно) ми не готові. 

Навіть відкинувши все інше, у нас залишається болд. Гравці в ньому не змінюються, це всім відомо. Так що сидимо, нудьгуємо, Дамір з Ресом підправляють переконання інших щодо мене. При згадці про болд останній згадав Емая й застогнав. Адже вони найскладніше, особливо Брай, який, до того ж ще й мій друг і взагалі мало не цілодобово мене бачить. 

Не просто мій образ, не просто переконання щодо кольору моїх очей і моєї сили, але ще й спогади про постійні фрази на зразок «зелені в болд не грають». Їх всі належало замінити на «дівчата в болд не грають». Хто б знав, що я буду не тільки очі від цієї фрази закочувати, але й щиро порадію її існуванню! Адже інакше нам би довелося постаратися придумати альтернативу, а так вона буквально сама на язик проситься.

Подумали герцоги шианкарські, подумали й вирішили, що складне потрібно все ж скоріше зробити.

«Рес, а я?»

«А що ти?»

«Нууууднооооо» — висловила я нашу спільну з сонячним думку.

«То чого ви сидите? Займіться ділом якимось».

«Яким?»

«Корисним».

«Рес!»

«Не знаю…» — він справді задумався: «зв'язок свій освоюйте».

«А?» — не зрозуміли ми.

«Рі, повний зв'язок!» — по складах, як для маленької, вимовив він: «ти хоч уявляєш, на що він здатен?»

«Еее.... можливо, не зовсім» — чесно зізналася я. 

Джейк не говорив, але з приводу його «знання» я теж ілюзій не мала.

«Та що з вас взяти, ви й звичайним ще нормально користуватися не вмієте».

«Наприклад?»

«Та хоча б бачити очима один одного».

Хм, справді не вміємо. В академії вже не раз стикалися з цим, старшокурсники користуються постійно й навіть без зв'язку можуть, але ми ще не вивчали такого.

«От сидіть і вивчайте».

«Ресе, все, звичайно, здорово й ідея класна, але хто нас вчити буде?»

«Я, як бачиш, трохи зайнятий».

Ага, ось я про те ж… втім, сумували з цього приводу ми не довго, тому що в кабінеті якраз з'явилася парочка з болд команди: чорнявий і рудий. Найт заворожено наблизився до Даміра, той тягнути не любив. Все, ці двоє випали. А от Рес не поспішав, зате Ліам оцінив все, хмикнув, сам підійшов і сів, а потім легковажно-спокійно:

— Все ж правда, — Рес запитально вигнув брову, а рудий закотив очі. — Знав я, що ніяка вона не зеленоока! Правда, — він ковзнув поглядом по лежачому поряд Рису, — все ж не вірив, що все саме так.

Саме так, в сенсі що я — Раелія. Хоча, якщо про колір очей здогадався, то все інше скласти не так вже й складно. По правді кажучи, колір очей дійсно був найкращим моїм маскуванням.

— Ти знав?

— Зелені не грають в болд.

— Я про колір очей.

— Що можливо — знав.

— Як давно?

— Достатньо.

Рес задумався. Адже якщо ми не причетні до викриття таємниці, то й «підправляти» спогади рудому про мене ні до чого.

— Ти дійсно вийшла заміж? — тим часом старшокурсник перевів погляд на шоковану від такого питання мене.

— Ееее.

— Звідки? — недобре примружився Рес.

— Її прізвище явно інше, — знизав Лім плечима, дивлячись якимось незрозумілим поглядом вже на Джейка.