36.2

Поки ми розмовляли, встигли статися дві речі. По-перше, трійця, яка вирішувала долю мого дракона, щось там нарешті нахімічила і з'явилася постанова, в якій, іншими словами, було написано, що Рисрам Раелія арʼЕлдірон, що тимчасово перебуває під опікою Шаару, є цілком здоровим й адекватним драконом, тра-ля-ля, а оскільки тут йому робити все одно нічого й нікому він тут не потрібен, то Шаар згоден «позичити» цього дракона академії, для всебічної допомоги викладачам і поліпшення продуктивності навчання дворянських діток. Мого навчання, якщо бути точною, але там конкретно це не писали. 

Ще Дамір встиг посперечатися (та він на них мало не гарчав! Це Дамір-то!) з головними в Шаарі й академії. У чому причина — не знаю, мені не сказали. Рес точно був у курсі, але й від нього я відповіді не домоглася. Що досить дивно, між іншим. Загалом, не дивлячись на спроби вплинути на його рішення, Дамір на переконання не повівся й відповів їм в досить різкій формі. 

Потім герцогу шианкарському вже й самому було не до цього — прилетіла герцогиня шианкарська. Вловила думки Джейка, якому так і кортіло запитати в неї з нашою вчителькою артефакторики — а ви випадково не родичі? Розумію, просто це дуже й дуже нагадувало недавню сценку, коли Міреа прилетіла. Те саме! Тільки Іаріда поводилася стриманіше, але одне сяйво очей і шипіння чого варте! 

Виявилося, Дамір не сказав їй правду. Просто обмовився, що в нас якась «проблемка» й потрібно допомогти розібратися. Це зрозуміло, що якщо «проблемка», в якій йому потрібно допомогти розібратися, то це щось дуже й дуже серйозне. Останній раз він нам допомагав з «проблемками» досить давно. Так от, а Іаріда дізналася (звідки?! Хоча чому я дивуюся?), що це не просто «проблемка».

Загалом, дісталося декому, і нам з Ресом теж дісталося. Але нам — міцні обійми й чуттєве «дівчинка моя» й «хлопчик мій». А далі й на наших супутників увагу звернули. Мірею двадцятишестирічний «хлопчик» представив, як свою майбутню наречену. Мені формулювання теж сподобалося! І Іаріді. А коли вона дізналася причину, то повністю погодилася що так, перевиховувати потрібно, нікуди ці мужики не годяться. Батько з сином подумки невдоволено підібгали губи, при цьому зовні всім своїм виглядом показуючи, що заради прощення готові на все. 

Ми з Джейком в цей час тихо сиділи в сторіночці й ментально сміялися, аж надто все це комічно виглядало. А може нерви за ніч розхиталися й просто потрібна була розрядка. До речі, до сонячного справа так і не дійшла, тому що коли Іаріда чогось теж глянула на ауру Міреї, у неї мало не стався щасливий напад і вже стало не до того. Що й на краще, потім якось познайомитеся, а мені зараз і самій такої великої люблячої мене грілочки з неймовірно заспокійливими обіймами мало. Так що не віддам, нехай зі мною сидить. З ним так добре.

Як тільки усі бюрократичні питання були вирішеними, ми полетіли. Але не в академію. Все це затягнулося, а займатися під вечір гіпнозом ніхто не захотів, так що мені повертатися ще було рано. Не знаю, як таке було можливо (з точки зору обох), але Дамір умовив ректора переночувати в Шианкарі. Просто інакше мені з Рисом туди теж не можна було.

Все було дивно. Особливо вечеря. І те, що потім у мене Джейка забрали під приводом «прогулятися». Мені це не сподобалося категорично. От просто не сподобалося й все! На плече лягла рука Реса, я кинула на нього похмурий погляд.

— Рі, ти чого?

Чого? А то сам не знає!

— Та нічого він не зробить йому.

Та знаю, це ж Дамір, але… 

— Хочеш я піду проконтролюю?

— Хочу.

Рес по-доброму усміхнувся, я ж — вдячно. І зітхнула з полегшенням. Мазнула поглядом по інших, а потім різко сіпнулася й завмерла.

— Рія? — стривожився Рес.

А я просто стою, дивлюся на Мірею й розумію:

— Ані.

— Пф… не маленька вже, нічого з нею не станеться.

З цим можна посперечатися — маленька. Але так, з нею нічого не може трапитися, я дійсно даремно переживаю. Їй навпаки роздолля — батька немає, Реса немає, твори що хочеш. Мабуть, ректор думав в тому ж напрямку:

— Андрейсе, якщо з академією щось трапиться… 

— Все буде в порядку, — не надто впевнено відповів він.

— І все ж.

— Я компенсую.

— В підвали давно ніхто не ходив… 

Рес скривився, пробурчав щось у відповідь і змився, а я стала ретельно шукати привід, як би мені зробити те ж саме й піти до Риса. На жаль, їдальня не підходила ні за якими критеріями до приміщення, в якому могли знаходиться дракони.

— Раелія?

Емай, вчасно не вийшло — тепер мене кудись припряжуть. Насправді все виявилося зовсім не погано: мене відправили показати ректору й Міреї їхні кімнати ну й все інше. А саме — на невелику оглядову екскурсію по замку для «майбутньої нареченої Реса». Тільки вона погодилася просто, хоча я була б не проти, якби й вона відмовилася. 

Може це й було дивно з боку, але тут був мій другий дім, моя сім'я й нікого з нас чотирьох точно не могло збентежити, що історію герцогства й конкретно шианкарського замку розповідає гастеліанська спадкоємиця. А на честь того, що ходили ми удвох (Риса не рахую) я навіть змінила «чергову» історію для чужинців на більш глибоку, детальну й правдиву.

— Ріє, якщо не секрет, в яку кімнату мене заселили?

Ми вже кілька хвилин просто стояли й насолоджувалися шикарним видом на море й острови, що відкривався з даху замку.

— Що?

— Ти зрозуміла, про що я.

Так, припустимо. Але я все ж не думала, що вона запитає… 

— Нареченої, — або дружини, але це вже мало що змінює.

— І скільки там ходів?

— Два, — все так само обережно-невпевнено відповідаю я.

Система ходів в Шианкарі відрізнялася від академії й значно. Тут не було однією суцільної мережі з доступом будь-куди, тут були зв'язки кімнат. Звичайно, між різними переходами теж можна було переміщатися, але це вже знання обраних. І ще одне велика різниця — ними ніхто не користувався. Хіба що Ані і я, коли до Реса ночувати ходила.