Глава 36. Лабіринти стосунків

Де просто, там живуть років зо сто.
А я не знаю нікого, хто б жив сто років.
Приказки й доповнення від гастеліанського герцога

— Але чому? — застогнала я.

— Рі, після всього, що вони зробили заради цього, відступати… 

— Ресе, але він все одно не підкориться!

Я й сама розуміла — не відступлять. Дуже багато сил вони вже вклали, але відмовлятися від такої чудової надії на спокійне життя не хотілося.

— ні за що й ніколи, — продовжувала я. — Особливо якщо обірвати риар. Але ж цього й зробити неможливо! Вони не можуть цього не розуміти!

— Якраз останнє, на щастя, вони ще не розуміють, — Рес зміряв мене якимось дивним поглядом і зітхнув, — нізащо й ніколи… він буде біситися, але без тебе і, отже, без магії це не так страшно. Ти ж бачила споруди в Шаарі?

Так бачила. Навіть більше — я бачила їх у дії. Це спочатку думала, що будівлі тільки для «проблемних» драконів, наприклад тих, хто не слухається й намагається покинути територію Шаару. А ось після сну дракона це сталося й мені показали. 

Дуже складно втрачати істоту, з якою в тебе одна аура. Маг може й не вижити, може збожеволіти, може все ж пережити, але колишнім він все одно не буде. Дракон сильніше, але й для нього це безслідно не проходить. І якраз сон дракона у таких випадках дуже ймовірне явище. 

Сон… коли його бачила я, це обернулося для мене вельми й вельми травматично, добре хоч Рес з Ріаном змогли втрутитися. Але ж я — друга ланка. Чого вже говорити про дракона, про першоджерело. І це я така маленька й нешкідлива дівчинка, а дракон — зовсім інша справа. Його сон може вилитися, навіть не може, а виллється, у травми для оточення. І добре, якщо тільки травми. Тому що в такому стані випадково вбити першу-ліпшу людину — простіше простого. Як і спалити все навколо себе. Як і багато іншого. 

У Шаарі існує спеціальний патруль і ледь у когось виявляються хоч натяки на сон дракона, а він наростає і спочатку не настільки небезпечний, викликається загін швидкого реагування й дракона переміщують в одну зі спеціальних будівель. На жаль, допомогти будь-яким чином їм не представляється можливим, але, принаймні, можна захистити інших. 

Те, що відбувається з драконом — це страшно, це просто страшно. Я бачила лише раз, прекрасна самка середнього віку. Зранку все навколо неї було випалено до чорноти, а вона сама видерла собі кілька кігтів, роздряпала лапи до крові, крила зламані, хвіст навіть у двох місцях, струс мозку. І це все попри те, що на стінах накладені спеціальні заклинання, покликані пом'якшувати удари й взагалі по максимуму можливого берегти дракона. На жаль, цього все одно не вистачає.

— На стінах накладено заклинання, — продовжив Рес після мого кивка, — і воно не тільки для безпеки дракона, воно ще й підтримує саму будівлю. Ти ж уявляєш, без магії споруда б не протрималася й хвилини. І ще — воно перетворює силу. Кожен удар дракона перетворюється в магічну енергію, яка підтримує пом'якшувальне й зміцнюче заклинання.

— Самопідтримка, — кивнула я, не зовсім розуміючи, куди він хилить.

— Рі, — Рес скривився й знову зітхнув, — це ж робити не обов'язково.

— В сенсі?

— В сенсі в Шаарі щось йде на зміцнення, решта — на пом'якшення. Щоб дракон постраждав якомога менше. Але ж це робити не обов'язково. Досить запобігти летальному результату й у тебе буде просто-таки неймовірна кількість «додаткової» енергії.

— Але, — у мене навіть у голові не вкладалася така можливість. 

Це ж… дракон же… ні!

— Так, Рі, так. Це можливо і… якщо вони не знайдуть іншого способу отримати від нього потрібне.

Ні! Ні, ні та ні! Та нізащо! Нізащо й ніколи з Рисом такого не буде! Я за одні такі думки їх порвати на шматочки готова! Не відразу зрозуміла, що я вже ричу не гірше Риса, коли він захищає мене від небезпеки.

— Їм же потрібно від нього потомство, — по складах, намагаючись заспокоїться, вимовила я. — А так… та й навіть якщо не так, як вони збираються це здійснити?

— Інстинкти ще ніхто не анулював. Навіть Року було неспокійно, коли дракониця Ріна текла, хоча заклинання це практично приховувало. А якщо без цього та ще й Елдірониця.

Мда… але цьому все одно не бувати — я ніколи не віддам їм Риса. Ніколи й нізащо. Цього не буде й крапка!

Чомусь зараз чітко відчула руки Джейка в мене на талії, його тепло… притулилася тісніше, зловила погляд сонячних очей і гарчати мені перехотілося — все буде добре, я вірю. А гарчанням справі не допоможеш. Краще про щось інше подумати.

«Рес, а чому…» — я задумалася над формулюванням того, що турбувало: «чому Дамір так…»

— Ем, — фіолетовий перевів погляд з мене на Мірею й запитав вголос, — що?

— Ну, — я зам'ялася й теж глянула на Мірею. 

Запитати хотілося, але не при ній же? А Рес явно дав зрозуміти, що при ній ментально розмовляти не буде. Вона ж ще в перший день показала свою позицію стосовно такого. Та й права — не надто ввічливо. Уже шкодую, що запитала… 

Куточки губ Міреї ледь помітно здригнулися, вона трохи подумала й кивнула. Брови Реса подумки поповзли вгору, в явному нерозумінні жіночої логіки, але дозволом він скористався: «так що не так?»

«Не те щоб не так…» 

Я все ще не придумала, як саме пояснити те, що мене дивувало або навіть насторожувало. Але йому це й не було потрібно — покопався в мене в голові, сам зрозумів і пирхнув:

«Рі, що за наївність? Я бачив досьє на всіх твоїх одногрупників, та й не тільки. А чотири особливо докладні».

Прямо досьє?

«Образно кажучи — так».

«А чому чотири?» — здивувалася я. 

І що значить — не тільки? А на кого ще? Хоча, я ж не одна. Троє моїх друзів і Міреа четверта.

«Так. Не здивуюся, якщо зараз там додалося ще шість штук».

Дві болд команди. Всі, хто хоч якось пов'язаний зі мною й особливо докладно — з ким я спілкуюся. Але все одно це якось… ну що там може бути написано? Це ж інше.