35.2

Ми сиділи мовчки, просто потрібно було заспокоїтися, давати лад нервам, обміркувати все. На щастя чи ні (бо мої думки аж ніяк не заспокоювалися), пройшло не так багато часу, перш ніж тут з'явилися двоє сонячних. І якщо Джейк, який був першим, з полегшенням видихнув і стиснув мене в обіймах (а при погляді на Реса по його вилицях ходили жовна), так що я навіть дихати не могла, то ось Міреа… 

— Ідіот! — вона підскочила й заліпила Ресу ляпас, — я тобі покажу, як на мене снодійні заклинання навішувати! — ще один ляпас. — Я тобі покажу, як зникати незрозуміло куди! — третій ляпас. — Я тобі. Відпусти мене! — гнівно вигукнула вона, тому що Рес перехопив обидві її занесені для наступних ударів руки, коли зрозумів, що зробленим вона обмежуватися точно не збирається.

— Міреа, я

— Дурень! — перебила дівчина.

— Я не хотів, щоб ти хвилювалася.

— Хвилювалася? Не хотів? Зовсім ідіот?!

— Я

— Відпусти мене негайно! — прошипіла вона.

Рес повільно видихнув і так само повільно розтиснув руки.

— А тепер запам'ятовуй: я — артефактор, я можу про себе подбати!

— Я теж.

— Ні, ти — ідіот! Самовпевнений ідіот!

— Міреа, будь ласка, — Рес зітхнув, — я хотів вас уберегти.

— Ти, — вона запнулася, а занесена в черговий раз рука зупинилася, — знаєш?

Рес м'яко обхопив її зап'ястя й, піднісши до губ, поцілував пальчик з непримітним тоненьким колечком.

— І про це знаєш?

— Так.

— Принаймні не безвідповідальний дурень… але звід, — її очі невдоволено спалахнули. — Краще б шукав те, що потрібно!

— Тоді я б не знав. І його б не було.

— Її.

— А може хлопчисько?

— Мені одного шибеника вистачає!

— І все ж?

— Це дівчинка.

— Дівчинка, — Рес усміхнувся й обійняв Мірею.

— Я на тебе серджуся! — нагадала вона.

— Хоч би їй твій характер не передався… 

Міреа хотіла було обуритися, але Рес знову по-доброму усміхнувся, а потім нахилився й поцілував її.

***

Примітка:

Кільце Міреї — артефакт від небажаної вагітності. Зачаття можливо тільки при взаємній любові й бажанні мати дитину. Заклинання Андрейса запобігало в будь-якому випадку, так що, коли він дізнався про дію артефакту, використовувати його перестав.

***

Дамір, не дивлячись на мої побоювання, влаштовувати прочуханку не став. Хоча йому явно було що мені сказати, я дійсно багато могла зробити по-іншому. Але, мабуть, вирішив, що стресу на мене досить, а тому промовчав. Коли дійшло до заклинання, спокійно запитав:

— Ти не знав?

Рес похитав головою, Міреа піджала губи, Дамір лише кивнув. Він абсолютно нормально сприйняв те, що заради мене його син був готовий перегоріти й це…  Рес докірливо на мене подивився, мовляв, ми ж це вже обговорювали, Джейк заспокійливо обійняв мене за талію і стало трішки легше.

— Ріє, ти зрозуміла, чого вони домагалися? — як ні в чому не бувало змінив Дамір тему, хоча готова посперечатися — куточок його губ ледь помітно здригнувся.

— Хотіли Риса виманити. За постановою він повинен знаходитися в Шаарі, він, вважай, їм зараз належить. Порушить кордон — порушить умови, є законні підстави забрати його.

У Риса немає жодної травми, хоча без мене він був магічно беззахисний. Лише створювали видимість атак, гнали його до кордону Шаару, не даючи зупиниться або повернути. І саме тому зі мною він відразу полетів в абсолютно іншу сторону — вглиб. Я навіть уявляю, як вони на суді збиралися говорити, мовляв, це я вся така погана з ним втекти хотіла. Мораль одна — я неадекватна, мені не можна «дракона мого батька» давати, потрібно його їм віддати, вони про нього подбають.

— Так, — кивнув Рес, — щось на зразок того.

— Він все одно від цього їхнім не стане. І взагалі, риар… 

— На щастя, про це вони ще не знають, інакше б припинили створювати видимість законності.

— Я… що мені робити? — подивилася на Даміра нещасними очима. — І взагалі, я Риса не залишу! Нізащо!

— Це вже й не потрібно… гра закінчена, їм відомо. Схоже, мені варто поговорити з вашим ректором.

ЕрʼГареш встиг висловити нам чимало «ласкавих» слів. На подив всі вони були в рамках етикету, але сенс сказаного не зрозуміло було складно. Але ми звикли сподіватися тільки на себе! Знав би ти, як я себе картала за те, що забула, не подумала про амулет! 

Коли з'явився ректор, вони втрьох з Даміром пішли щось обговорювати. Хоча чому щось? Мене обговорювати пішли.

Рис підпихнув мене головою й заспокоївся лише тоді, коли я сиділа на колінах Джейка в кільці його рук, схиливши голову на його плече. Ще один звідник знайшовся! Втім, він мав рацію — мені це було потрібно. Тиша, спокій, тепло хлопця… хвіст обвив нас обох, підсуваючи ближче до боку дракона, і ми мовчки сиділи, насолоджуючись моментом. Будь-які думки я гнала геть, бо вони зараз були далеко не радісними, а псувати кілька хвилин спокою аж ніяк не хотілося. З ними двома було добре, це було те, про що я тільки могла мріяти.

Неподалік тихо розмовляли Рес з Міреєю. Хоча ні, розмовляли й тихо — явно не ті слова. Не знаю, вона просто вирішила його довести чи мстилася за те, що він залишив її під дією снодійного заклинання й змився зі мною в Шаар, але з кожною хвилиною самоконтроль давався другу все складніше й складніше. При чому навіть не знаю, який порив у нього був сильнішим — придушити або поцілувати, бо словами вона кололась, а от мова тіла… як завжди.

Дамір вийшов і неспішною ходою попрямував у нашу сторону, спостерігаючи за перепалкою. Рес скочив на ноги, але тут же завмер, зробив глибокий вдих, видих і щось тихо сказав Міреї. Вона похитала головою, він роздратовано відвернувся й тут же наткнувся поглядом на Даміра. Дивно, але той діяв просто-таки рятувально для нервової системи мого друга — він заспокоївся й взяв себе в руки.

— Можна поцікавитися, що у вас відбувається?

— Ваш син просить моєї руки, — незворушно відповіла Міреа.