Глава 35. Напад

Цю сволоту ніякий дракон не визнає!

Часто можна почути від злих магів

Чому, ну чому все не може бути просто добре? Чому кожного разу, коли хоч щось в моєму житті стає хоча б трішки краще, знову починається?

Це був не сон, точніше — не сон дракона. Це були його почуття, його емоції, його відчуття, те, що він бачить, які увірвалися в мій сон. Я стала їм, якщо можна це так назвати. Занепокоєння, почуття небезпеки, помахи крилами з усіх сил. Ні, туди не можна, там ще гірше. Різкий поворот, не зменшуючи швидкості змінюється напрямок, в спробі сховатися, полетіти, залишити їх позаду.

Я прокинулася з важким подихом і просто-таки розриваючим на частини відчуттям, що це було реально й що все просто неймовірно погано. Та куди там погано — жахливо! І в сто разів гірше! Вони прийшли за Рисом!!!

Разом зі мною скочив і Джейк, а по ньому я відразу зрозуміла — він теж це бачив і теж зрозумів.

— Потрібно до Реса, — скочивши й біжучи до проходу в стіні кинула я, сама ментально давала нашому вчителю стусани, потиличники й голосно його кликала.

«Рі, що трапилося?»

«Вони прийшли за ним. Рес, вони прийшли за Рисом!»

Поки я мчала по тунелях, Рес вельми збагатив мій словниковий запас. Втім, мені було плювати, мені було плювати на все. Крім одного — чому, ну чому він дав потрібний мені зараз амулет Ресу? І чому мій працює не так?!

У кімнату я увірвалася вихором, вельми здивувавшись тому, що сонячний від мене не відстав.

— Ти не йдеш, — миттєво заявив йому Рес.

Джейк хотів було щось відповісти, але я перервала їх перепалку на корені:

— Там Рис!

Сперечатися будете потім, а мені потрібно в Шаар! Терміново потрібно!

На обох подіяло й вже за мить я з Ресом сиділа на Році, а він активував амулет перенесення. Останнє, що я встигла відзначити — свого він таки домігся, Джейка залишив в академії. Якби той знав, як ми збираємося потрапити в Шаар, так легко провернути це б не вийшло. Але хто ж міг підозрювати, що в нас є імператорський амулет? Виданий для зовсім інших цілей, звичайно, але мені плювати. І Рес абсолютно прав — нічого сонячному робити серед розборок фіолетових, та ще й з Елдіронами. 

Правда, це все я встигла обміркувати вже потім, а тоді мої думки займав лише Рис, занепокоєння, паніка й злість. Ні, лють. Всеосяжна, очіпалаюча лють. Уб'ю, я вас всіх уб'ю! Тільки спробуйте щось зробити моєму дракону, та я ж вас живцем закопаю! На шматочки порву! Та я! 

Потік уявної помсти перервався переміщенням, а далі я не думала — діяла. Стрибок, нитка магії, легке пом'якшення левітацією і я вже лежу, обхопивши шию Риса руками й вибудовуючи навколо нас найдосконаліший захист, який я тільки знала. Він йшов шарами, нарощуючи свою міць, а мій дракон тим часом спікірував і заклав крутий віраж, змінюючи напрямок на прямо протилежний. 

Щось спалахнуло поруч, б'ючись об невидиму перешкоду. Не моєї роботи, між іншим — моя до того моменту ще була досить слабкою. Це був артефакт Міреї, який розжарився й нещадно жалив шкіру. Вороже заклинання розсипалося, а я взагалі сказилася. Сволота! Я ж і сама огризнутися можу! 

Величезний згусток блакитного полум'я з'явився за нами, ділячись на три частини й розлітаючись в різні боки. Що було далі, я не бачила — мені було все одно. Дала люті вихід і знову сконцентрувалася виключно на захисті, це важливіше. Як тільки останній шар був завершений, я вже відчувала не кволу слабкість (чому я й не користуюся ТАКИМ кожен день), але знайшла сили начаклувати невидимість і комплекс всього необхідного, щоб відстежити й знайти нас було нереально. Дивлячись для кого, звичайно, але в будь-якому випадку — вкрай складно. 

Начебто й логічно було б почати з цього, але, з іншого боку, на таке теж потрібен час, а провести хоча б секунду без захисту я не могла собі дозволити, так що почала саме з нього. Рис знову кардинально змінив нашу висоту, а я направила всі сили на відстеження магічних сплесків. Потрібно сказати, довгий час їх взагалі не було, зате потім як бабахнуло! Рес з Роком… не знаю, що саме це було, але силова хвиля не зі слабких докотилась навіть до нас, а відстань же була величезною. 

Емай, Рес! Він… ні, це ж Рес, все буде добре. Але їх троє! І їм потрібна я, а не він, і ще він і сам не дурень, не буде лізти… чи буде? Емай! Рис, милий, нам потрібно туди! Там Рес і якщо… 

Більше жодного магічного сплеску я не засікла, що аж ніяк не сприяло заспокоєнню моїх нервів. Рес! Запізніло згадала про те, що в мене теж є амулет і в Шаар він мене перенести не міг, але ж дали мені його як раз для такого… чому я не думала про це раніше?! І до чого він мені тепер? Викидів сили не було вже кілька хвилин, тут і дурень зрозуміє — все скінчено. Але… 

Рес! Побачивши його я трохи від щастя не заплакала, і тут же тривожно забилася думка — а чому я його бачу? Адже він сильніший. Що трапилося?!

— Рес!

— Ріє, зовсім з глузду з'їхала?! — рикнув він, випростуючись. Очі не світилися — горіли. — Якого Емая ви повернулися?!

— Рес! — я обняла його й таки заплакала. — Рес… ти в порядку?

— Та що зі мною станеться? — фальшиво бадьоро пирхнув він, теж обіймаючи мене й заспокійливо гладячи по спині, — тшшш… Рійко, не плач, все добре… вже все добре.

— Не буває все добре… не зі мною.

— Не говори дурниць.

— Ти блідий.

— Тобі здається.

Та куди там здається! І взагалі такий сплеск був, що я не розумію, як ти все ще на ногах стоїш… 

«Дурниці».

«А де?»

«Злякалися мене такого страшненькою й розбіглися».

Троє одного? Ні, тут перевага явно не на нашу сторону була. Хоча, я б теж бігла не озираючись… як він таке зробив?! Я ж знаю їх з Роком можливості, і це явно за їхньою межею!

«Часом ми й самі не знаємо своїх можливостей, а межа — поняття відносне».

«Ресе, не бреши мені».

Він заглянув мені в очі й зітхнув.