34.3

Не знаю, як у нього це виходить, але Рін нічого цікавого не пропускає. Тому що зараз він теж був тут, причому чисто випадково й ніхто це не планував, просто заскочив до нас. Передбачення в нього!

— Ви всі з глузду з'їхали? Ні!

— Ан! — тут же обурився мій чоловік чинний. — Ти знущаєшся?

— Ні!

— Так, братан, ти саме що знущаєшся!

— Ріне, я сказав — ні.

— Це ще чому?!

Мій чоловік потенційний вирішив розсудливо не втручатися, як і я.

— Малі вони!

— По сімнадцять — це малі?

— Їй ще немає сімнадцяти.

— Кілька місяців погоди не роблять.

— Ні!

— Слухай, Ане. Я тобі чесно допоміг, коли було потрібно, правильно?

— Так, — погодився Рес.

— Більше не потрібно, а значить — я вільний! — Ріан  мало не стрибав по кімнаті, такий ентузіазм з нього лився.

— А хто сказав, що не потрібно?

— Так все ж логічно — вона вийде за іншого.

— І всі про це дізнаються.

— В сенсі? — тут же посерйознішали всі ми.

— В сенсі хочете в храмі одружитися? — Рес подивився на нас.

Переглянулися й синхронно похитали головами. Ні, навіщо мені таке щастя ще раз потрібно? Я б туди взагалі ні ногою, хіба що розлучитися.

— А інакше будуть документи, в чому тоді сенс міняти прізвище? Зрозуміло ж, на яке саме.

Ой, а от про це я не подумала!

— А варто було б.

— Братан, вічно ти все псуєш, — висловився мій донезмоги засмучений чоловік.

— Та я не… слухайте, влітку, після гри вашої, все одно вже все стане ясно, — Рес спохмурнів, але хитнув головою й продовжив. — Давайте ще хоч кілька місяців поживемо спокійно, будь ласка! Нікуди більше не лізучи й не намагаючись ще якими б то не було способами видати себе! І взагалі, ти впевнений, — він подивився на Джейка, — що хочеш в це лізти? Це далеко не безпечно.

Сонячноокий з серйозним виглядом кивнув.

— Добре, — Рес зітхнув, — влітку.

Було ясно — він своє слово сказав. Теоретично, вплинути на нього можна було. Я могла. І всі подивилися на мене, як раз чекаючи. Скажу щось чи ні?

— Влітку, — визнала я аргументи друга за вагомі.

На тому й розійшлися.

— Ммм, Рі, — весело гукнув Джейк у тунелях. Він взагалі веселим був і донезмоги задоволеним, — а як тебе тепер називати?

— В сенсі?

— От дивись, ти ніби як дружина Ріана, так?

— Так.

— І при цьому збираєшся заміж, тобто ти — наречена.

— Так, — починаю перейматися цим питанням.

— Виходить ти — одружена наречена?

— Ні, мені не подобається.

— Невістка-дружина? — очі зі смішинками наблизилися.

— Ніііі.

— Дружина-невістка?

— Ніііі.

— Невістка дружини?

— Ніііі.

— Дружина невістки?

— Джейку, припини, — фиркнула я.

— Чому?

Найпопулярніше останнім часом питання!

— Тому!

— Як скажеш, — він потерся носом об мій ніс, — а так можна?

— Як?

— Ось так, — мене ніжно поцілували.

— Не можна.

— Чому?

— Тому, — сама потягнулася й поцілувала його.

— Так не можна.

— Чому? — обурилася я.

— А тому, — він весело підморгнув і потягнув за руку, — ходять тут всякі, заважають.

Я його розуміла. Незручність поцілунків в тунелях ми вже кілька разів оцінювали — двічі або тричі хтось невидимий налітав на таких же невидимих ​​нас. Це, до речі, було весело. Першого разу.

— Стій, — я зупинилася й зупинила його.

— Що трапилося? — миттю насторожився Джейк.

— Та нічого, — усміхнулася, — поганого.

Сонячний насупився й подивився туди ж, куди і я — крізь стіну. І теж усміхнувся.

Останнім часом Анета особливого інтересу до Брая не проявляла, навіть зовсім навпаки. Але от коли вона говорила з якимось іншим хлопцем і, в найгіршому випадку, сміялася з ним, по вилицях бурштинового чітко ходили жовна. 

Гру під назвою «ми зустрічаємося» ніхто не скасовував, але в жестах Брая вже почала вгадуватися щирість. Анета ніби й легенду підтримувала, але не більше. А зрозуміти, що в неї на думці, не міг взагалі ніхто. Хоча тепер стало ясно — просто голову хлопцеві морочила, тому що, коли він несміливо її поцілував, відповіла.

— Навіть заздрю ​​їм, — Джейк виразно подивився на мене.

— Ходімо, — «не зрозуміла» я натяку.

— Назад?

— Так.

Мій потенційно колишній чоловік і мій найкращий друг нас явно не чекали, але начебто зраділи. Чи ні?

— О, з'явилися, — Рін усміхнувся, — у вас є ще одна геніальна думка, як провернути це все скоріше?

— Я тобі так не подобаюся?! — вдавано обурилася я.

— Я тебе, звичайно, люблю, тільки б спихнути тебе на когось іншого. То що з ідеями?

— Відсутні.

— Шкода, — він підняв пляшку і сьорбнув. — Пити будете?

— Ні, — відрізав Рес.

Він взагалі з нашою появою зніяковів і свою пляшку відставив. Непедагогічно чи що?

— Братан, ти — зануда!

— Пити треба менше, — авторитетно заявила я.

— Дві зануди, — Ріан повернувся до мого чоловіка потенційного, — от нормальні вони?

Джейк філософськи знизав плечима, явно не бажаючи на цю тему сперечатися. А Ріан хмикнув і обвів нас багатозначним поглядом.

— Рін? — обережно поцікавилася я.

— Навіть не думай, — протягнув Рес.

— А давайте щось накоїмо? — не послухав він попередження.

— Ні.

— Зануда! Ми вже сто років нічого не робили, якесь у ректора життя занадто спокійне стало, вам не здається?

— Я думаю, він цьому радий.

— Але так не цікаво!

— Зате в нього не буде зайвого приводу тебе вигнати.

— Вигнати? — здивувалася я.

— Так, він нам не те щоб радий… мене не вийде — я вчитель, а Ріна цілком можна.

— Чому не радий?

— Мабуть, життю тому веселому не дуже радів, — Рес багатозначно глянув на друга, — з нашими постійними витівками.