Глава 34. Нездійснені бажання

Людина думає набагато продуктивніше,

коли у неї є хороша мотивація.

Урок шианкарського герцога

Айдар подивився на нас з Джейком, пирхнув і сказав, щоб ми летіли на всі чотири сторони, але тільки від нього подалі. Ми й полетіли. Та не просто, а перегони влаштували (саме тому він і говорив від нього подалі). Потрібно визнати, отримувала я від неї справжнє задоволення. І відмінності від перегонів з Ресом тут були — різниця у швидкості, хоча б. 

Якось я ніколи не думала про Діра з Джейком в такому ключі, вони завжди (майже) м'яким і спокійним польотом мене возили, але зараз це був просто ураган, блискавка у небі, що так і норовила мене наздогнати. Втім, не скажу, що це дивно — Дір більший Риса. Не набагато, але зараз це було помітно. У чому ми їх перевершували, як окремо, а разом вже тим більше, це в магії. І тільки це нас і рятувало! 

На відміну від Реса — він мене сильніше. За швидкістю ми більш-менш рівні (так, Рок Риса старше й міцніше буде, але й Рес мене важчий), а магія… він для цього й почав зі мною перегони влаштовувати — в такій ігровій формі навчити захищатися. І довгий час мені доводилося ох як викручуватися для цього. Потім змагання з ним стало набагато більше рівноправним, але це все ще був поєдинок магії більшою мірою, ніж швидкості й спритності. 

Зараз якраз нестача швидкості відчувалася, так що сили йшли на те, щоб збити їх з пантелику, затримати, послати по помилковому сліду. Допомагало це ненадовго, незабаром вони вже знову мчали за нами й було видно, що це їхня стихія. В черговий раз ледь встигнувши вильнути в сторону й вислизнути я взагалі психанула, відправила з Рисом свій фантом, а сама невидимими сходами втекла наверх. Видно вплив Зака ​​на мене…  

Нагорі я свою невидимість зняла, а то ще налетять випадково й не помітять. Стала спостерігати за перегонами зверху. Рис явно бавився, але Джейк теж не промах — що щось не так зрозумів швидко. А потім помітив мене. Не знаю коли, але бігати по платформах він навчився відмінно.

— Зловив! — хлопець налетів ззаду й обхопив за талію.

При цих словах його губи були так близько до мого вуха, що я могла відчувати їх легке ворушіння. Чомусь голова сама собою відхилилася в іншу сторону, а дихання збилося, стало важким. Дивно, після уроків ерʼЕлона ця біганина явно не мала викликати таку реакцію… 

Джейк теж почав дихати частіше, подолав цю кількаміліметрову відстань і став ледь відчутно цілувати шию, опускаючись все нижче. З губ зірвався тихий стогін, це-то мене й протверезило.

— Джейк… досить.

Зупинився, залишаючи жахливе відчуття розчарування й незадоволеності. Шалено хотілося, щоб він продовжив.

— Вибач, — шепіт був хрипким.

Це добило й без того вкрай слабкий опір, я повернулася й припала ближче, буквально вимагаючи продовження. Сонячні очі затуманились, а він нахилився до мене й поцілував. Шалено, пристрасно, викликаючи по всьому тілу гарячу хвилю. 

Якщо розсудливість ще в когось і залишилася, то це була не я. Але він навіть знайшов у собі силу волі відсторонитися й притулив палець до моїх губ, не даючи продовжити перерване. Довго, дуже довго ми так і стояли, дивлячись один на одного й важко дихаючи. І ох як не скоро змогла я оцінити цей вчинок. Зате потім, коли серце заспокоїлося, зрозуміла й усвідомила повною мірою. Дякую, що зупинив.

Здається, я знову й знову все в нових і в нових ситуаціях відкривала, в чому полягало ресове «важко». І це зовсім не тішило. Важко було зупинитися. В той день в Шаарі мене немов хто розбудив. Той поцілунок, ті дотики, ті почуття, що охопили мене… навіть швидкоплинний дотик навіював ці спогади й все поцілунки стали зводитися до одного й того ж кінця — стоїмо, намагаємося віддихатися, старанно чіпляючись за ті крихти усвідомленості, що ще залишилися. 

Іноді їх і не було, всі думки відбивало геть… всі, крім однієї, але дуже для мене небезпечної. На щастя, у Джейка ще знаходилися сили й іскорки розсудливості, щоб це зупинити, але навіть я бачила, що з кожним разом їх ставало все менше. Та у нього у свідомості проскакувала якась картинка, що й протвережувала хлопця. Я не могла її вловити — аж надто швидко сам її придушував. Але раз у раз вона зʼявлялася все пізніше.

— Рі, досить соватися.

Ха, легко сказати! Невже я й справді повинна спокійно й розслаблено лежати засипати, коли він так близько, коли його руку в себе на талії я відчуваю кожною клітинкою, коли спиною навіть крізь шовк тканини відчуваю тепло його грудей? 

Тут присутня й чимала частка моєї вини, що сьогодні він лежав без сорочки. Просто дракони трохи попихтіли, а потім ми ще трохи помагічили, так що, не дивлячись на зиму на вулиці, в кімнаті було жарко. І так, спочатку це він совався, аж поки я не психанула й не сказала йому цю емаєву сорочку закинути куди подалі й не заважати мені спати. Не заважати, звичайно. Начебто тепер я можу заснути!

— А що, не можеш? — і голос, який хвилює.

Повернула голову, зустрічаючись з ним поглядом. А він потягнувся до моїх губ. Ну ні, мені й так відчайдушно не вистачає адекватних думок, а якщо ще й це! Ні. Джейк такий варіант явно не оцінив.

— Ах так?

— Добраніч, милий.

— Добраніч, мила, — почулося біля мого вуха.

Він став покривати мою шию ледь відчутними поцілунками… п'янкими, хвилюючими кров, що відчайдушно потребувала чогось більшого, ніж легкого дотику. Тоненька шовкова тканина сповзла, оголюючи плече, що не могло залишитися непоміченим.

— Джейк, — простогнала я, розуміючи, що ще зовсім небагато і я взагалі міркувати перестану.

Припини, будь ласка… 

— Ммм, чому? — він повернувся ближче до мого вуха й поцілував вже помітно відчутніше.

Тому, що я цього вже навіть вимовити не можу… 

Все так само повільно, не залишаючи ні міліметра оголеної шкіри без уваги, він опустився до плеча, а рука, що перш лежала в мене на талії, стала підійматися вгору, ковзаючи під тканиною нічнушки.