Глава 33. Підозри

Де від ворогів сховаєшся,
там друзі помітять.

Зі збірки приказок Дроакської імперії

Цей ранок був прямою протилежністю попередньому. Я прокинулася в чудовому настрої, трохи повернула голову, ловлячи погляд чарівних сонячних очей. Джейк подарував мені усмішку, а потім поцілували. Та так, що й без того гарний настрій злетів до небес.

— Я вам не заважаю? — глузливо поцікавився один типчик, який вічно заважав.

— Замовкни, Браю, — синхронно відповіли ми.

— Хоч би полог поставили, спати заважаєте.

Та нам не складно! Вже через секунду Джейк відрізав нас куполом від решти світу й знову потягнувся до мене. І цілувалися ми ще довго навіть після ранкового дзвону. 

До їдальні ми… долетіли. Вагому роль тут зіграв голод, все ж обід в Шаарі був раніше нашого, а вечерю ми взагалі пропустили. А інакше… не знаю, Дір і так кілька кіл навколо зробив, перш ніж спуститися.

— Привіт, — рудий усміхнувся й сів за наш столик.

— Ліаме, привіт, — я теж усміхнулася і зацікавлено на нього подивилася.

— Є ділова пропозиція, — не став змушувати мене чекати хлопець.

— Яка?

— Я тебе рятую від гніву Зака.

Насупилася й подивилася в сторону столика, де зазвичай, як я останнім часом стала помічати, сиділи наші «вчителі». Шатен дивився в наш бік і його погляд не обіцяв нічого доброго.

— Він сильно сердиться?

— Твоя смерть буде довгою й болісною.

— Тільки моя?

— Джейк же не винен, у всьому завжди винні дівчата, всі проблеми від них. Крім Нелі, вона хороша… так, тільки твоя. І за його вчорашній прогул теж ти відповідати будеш.

— А що натомість?

— Тренуєшся сьогодні зі мною.

— Гм, в чому підступ?

— Та нема підступу, — Лім весело пирхнув, — просто навчиш мене кількох заклинань.

— Яких?

— Платформа, і те, що очі забарвлює. І щось мені підказує, що ти знаєш ще чимало цікавого.

— І хто ж кого тренувати буде? — хмикнула я.

— Я можу й тобі заняття знайти, повір. Домовилися?

— Так.

— От і чудовенько, — старшокурсник хитро усміхнувся й взявся за їжу.

В кінці сніданку Зак підсів до нас, якраз коли пішла Анета, яка сиділа навпроти мене. І сів саме на її місце. І спрямований на мене погляд був вельми похмурим.

— На тренування, так? — з награною бадьорістю запитала я, чарівно усміхаючись.

Він уже хотів було щось відповісти, але Лім свою частину домовленості дійсно виконав і щось сказав йому ментально, після чого шатенчик змінив гнів на милість.

— Так, на тренування, — він вдоволено посміхнувся, — удачі. Хлопці, пішли.

Під моїм здивованим поглядом він забрав з собою не менше здивованих Джейка з Браєм.

— Що ти йому сказав?

— Та нічого особливого, — рудий знизав плечима, — сказав, що сьогодні в тебе тренування зі мною. А от які паралелі він провів — це вже навіть не знаю…

Щось мені це нагадує!

— І про що ж він подумав?

— Ну, мабуть, згадав свої веселенькі тренування зі мною.

— Мені починати боятися?

— А я думав, ти не з полохливих.

— Заінтригував… 

Він підморгнув і подав мені руку, допомагаючи забратися на дракона, та приніс до одного з класів.

— Ліме, чому грають троє?

— Двоє — мало, немає альтернативи. Можеш передати всього одному, тоді досить встати між ними, щоб забрати болд. Четверо — вже занадто. Та й не набереться стільки, чекати довго.

— Чекати?

— Так, — він глузливо глянув на мене, — ти ж не думала, що всі чисто випадково торкаються символів одночасно? Це ви в нас унікуми.

— А як тоді?

— Кожен свого часу. Ми навіть з різних курсів.

Молодша команда: двоє з третього й Ед з четвертого. А у старших навпаки: двоє з п'ятого й один з четвертого.

— Ти можеш торкнутися й нічого не станеться, якщо команда не повна. Зі мною ось нічого не було, тільки символи бачити перестав. А потім в один прекрасний день мене раптово телепортувало в ту кімнату. Це Найт, третій й останній, торкнувся. Ми тільки там і познайомилися. З Джестом вчилися на курсі, але до того якось не спілкувалися.

— Ого! Зараз і не скажеш.

— Давно це було, — хлопець знизав плечима, — зігралися, та й не тільки.

— А що означає — не набереться стільки?

— Полічи, скільки на курсі бурштинових. У вас троє, але це мало. Зазвичай чотири-п'ять, і вони ж не всі хлопці. Про фіолетових взагалі мовчу, на всіх п'яти зараз жодного не знайдеш. А якщо ще додати, що не всі з них будуть «проблемними» й полізуть, куди не просять. Команда в середньому за роки два набирається. Знову ж, не ваш випадок. А ти взагалі випадаєш з усіх правил… 

— А чому фіолетові — не перевага? — змінила я тему.

— Не те щоб не перевага, просто їх це обмежує.

— Як?

— Взяти хоча б навіть ілюзії, найпопулярніші відволікальні заклинання. Ми бачимо крізь ілюзії один одного, але й крізь болд теж. І виходить, що ось так, на око, і не визначиш, де справжній, тут потрібно хитріше діяти. Крізь фіолетові ілюзії ми не побачимо, зате крізь болд — легко. І відразу ясно, що й де. Тому вони їх не використовують, а викручуються й придумують щось інше, витрачаючи на це більше сил, — він запнувся, — ось як ти.

— Ще скажи в мене очі не такі, — фиркнула я.

— Очі не брешуть, — видав він загальновідому істину, — але тебе з такими тут і бути не повинно… зелені в інше грають.

— Вибач, можу й не грати! 

Не найкращу я тему вибрала… 

— Не можеш, ти вже в списку.

— А хто грає, поки нова команда не набереться? — зробила ще одну спробу відволікти його я.

— Стара, хто ж ще.

— А потім вона що робить?

— Нову тренує.

— А потім? От як ви?

— А потім вважається, що ми вже дорослі. І навчальна програма куди складніше стає, так що на дурниці часу залишатися не повинно. Теоретично — вільні.