31.4

— Ель, поговори зі мною.

Емай, щось мені це нагадує.

— Про що?

— Про що хочеш.

Я знизала плечима — не хочу взагалі з ним розмовляти.

— Вибач, я не хотів тебе образити.

Хотів, не хотів. Яка різниця? Та і я не образилася, мені просто боляче… як він взагалі міг таке про мене подумати?!

— Я не це мав на увазі… ти все неправильно зрозуміла.

Ага, не це. А що тоді?

— Що ти… не важливо.

Важливо, мені дуже важливо.

— Що ти стала свідком, злякалася, втекла… боїшся сказати кому-небудь. І боїшся, що дізнаються, знайдуть, може тебе бачили… не знаю, щось в цьому роді.

Ну так, дійсно… і про те, що я можу бути причетна він взагалі не думав? Випадково там виявилася… от саме про це він мені й сказав на даху!

— Вибач, я взагалі не думав, про що говорив і не говорив, про що думав. Я… це не так.

Хочеться вірити…

— Але?

— Не можу.

Тут до мене дійшла одна річ — не пам'ятаю, щоб я говорила. Тобто зі мною таке буває, з Ресом. Адже він мої думки читає, так що іноді відповідає ще до того, як я щось скажу, а потім воно якось і саме так виходить, що я тільки думаю, а він говорить, це нормально. Або взагалі на ментальну бесіду переходимо, так зручніше. Я такі моменти можу навіть не помічати, але зараз зрозуміла, що воно так і було. Я вголос уже давно нічого не кажу. І як це так?!

— Мені твій дракон одну здатність подарував… 

От поганець крилатий! Все, нарвався, я буду йому мстити й моя помста буде страшна. Ще не придумала яка, але він точно запам'ятає, як всяким зустрічним-поперечним мої думки відкривати. І взагалі, може мені теж так потрібно?! Чому тільки йому?!

«А ти що зараз робиш?» — хмикнув Джейк.

Ем. Не знаю. Не ментально ж ми спілкувалися тільки що!

«Впевнена?»

Ні, вже не впевнена… видала йому запотиличник, встала й відвернулася.

— За що?!

— А нічого у мене в голові лазити!

Хоча… адже не така вже й погана ідея. Збрехати ментально куди складніше.

«Ти мене справді неправильно зрозуміла. Я не це мав на увазі й так про тебе не думав» — хлопець теж встав, так що я дивилася йому в очі.

Тепер була впевнена — правда. Так обдурити вкрай складно, це відчувається… Зітхнула з полегшенням і навіть не стала заперечувати, коли він зробив крок до мене й обвив талію руками.

— Вибач, будь ласка, — прошепотів він, — за все, що сказав. Я не хотів зробити тобі боляче… вибач.

Вибачила. А зараз готова була пробачити взагалі що завгодно, так добре було в його обіймах… недобре це й неправильно. І взагалі це ж я, а не він. Спробувала відсторонитися, але він не пустив.

— Дурненька, — потерся носом об мій ніс, — тобі ж розповідали про сни.

Так, Дамір говорив — потрібні сильні почуття. І, як з'ясували на практиці з Ресом, далеко не дружні. Я знаю. І знала раніше, але собі не зізнавалася. Чи не дозволяла зізнаватися. А тепер і він знає…

— Точно дурненька, — ласкаво прошепотів хлопець, — почуття повинні бути в обидва боки… 

Почуття, так… відпусти мене.

Сонячний за підборіддя підняв мою голову й заглянув в очі:

— Ель, я люблю тебе.

— Рія, — чомусь поправила я.

— Ріє, я люблю тебе, — повторив пошепки.

Тепер до мене дійшло, що він сказав, я здригнулася й втупилася на нього розширеними очима, але нічого сказати мені хлопець не дав — нахилився й поцілував. Я забула про все, мимоволі пригорнулася тісніше, запустила руки в шовк його волосся й просто насолоджувалася цим п'янким поцілунком… аж поки поряд не пролунав радісний рик Риса.

— Ми з тобою ще обов'язково про це поговоримо, — насилу відсторонившись, погрозила я дракону пальцем.

Рис глузливо пирхнув, а хлопець безцеремонно розгорнув мене назад і знову поцілував… А тоді ми сіли. Джейк притулився спиною до стіни каменю, а я у нього на колінах, обвивши шию руками. Неподалік ще Рис лежав і зацікавлено поглядав на нас, але ми вже навчилися не звертати на це уваги.

— А чому Рія?

— Похідна від мого імені.

— А Дінаель?

— Дінаріель, це ім'я моєї матері.

— А твоє?

— Рія, так найкраще, — прошепотіла я, нахиляючись і цілуючи його. 

Деякі сонячноокі занадто розумні питання ставлять… 

— А які потрібно?

— Ввечері, будь ласка… 

— А що буде ввечері?

— Я тобі все розповім.

— А чому не зараз? 

Можу я хоч кілька годин про це не думати?! Просто удавати, що все добре. Що нічого цього немає, що Рес в черговий раз не хвилюється через мене, не думати про те, що на це все скаже Дамір і… 

— Краще поцілуй мене, — запропонувала я.

Від такого не відмовляються.

— А хто такий Рес? — запитав хлопець через досить тривалий відрізок часу, який ми обоє думали зовсім про інше.

— Мій друг.

— Багато в тебе друзів.

— Ні, насправді тільки він і ви ще. І Нік.

— Ммм… а я тобі друг?

Дурник ти, ось ти хто! Потягнулася до його губ.

— А хто такий Дамір? — ще через одну тривалу паузу продовжив допит хлопець, — якщо не друг?

— Тато Реса.

— Реса, — його погляд спустився нижче, а, зачепившись за ланцюжок риара, зупинився й різко смикнувся назад, — ти зараз кажеш про Даміра ерʼДераона?

Це ім'я нам усім було знайоме — ми вже проходили його і на структурі, і на економіці. Причому саме його, його підхід. І обидва наших вчителі щиро ним захоплювалися й з ентузіазмом розповідали по цілому уроку, а то й всі два, а то й на перервах. З огляду на те, що він ще й батько нашого куратора, це ім'я запам'ятали всі й надовго. Вони потім навіть Реса на тему каналу розпитувати намагалися. Складно не пов'язати нас, побачивши мого дракона.

— А твій друг тоді хто?

— Подумай… 

А краще не варто. Я повільно окреслювала пальцем коло навколо його губ.

— Це… складно, коли ти так робиш… Рес — Андрейс ерʼДераон?!

— Так, — нехотя відповіла я.