31.3

— Я, — до болю закусила губу, щоб не схлипнути, — я тобі ніколи не брехала.

Так само різко видихнув і відвернувся, а я закрила обличчя руками. Це кошмарний сон, це просто кошмарний сон. Це не я. Це не він. Зараз я прокинусь, потрібно просто прокинутися… 

— Я бачив чоловіка, — раптово заговорив хлопець, все так само не дивлячись на мене, — мертвого… а твій дракон, подивившись на нього й переконавшись, що він мертвий, полетів звідти. Втік. З тобою. Обличчя не було видно, але це була ти… ти перефарбувалася. Це щоб ніхто не впізнав? І у дракона твого далеко не травма, травм з таким довгим лікуванням не буває… боїшся, що його впізнають? Той чоловік загинув не своєю смертю. Хто він? А ти? Ель, або як тебе там насправді звуть?

— Це похідна від мого імені, — тихо відповіла я.

Від справжнього. «Раелія» теж так може скорочуватися. 

— Нехай і так, не має значення… варіантів на пояснення вашої втечі й подальшої поведінки придумується не багато.

— Джейку, припини!

— Чому?

— Ти сам не знаєш, що говориш.

— Сни драконів не брешуть.

— Ти їх не так зрозумів.

— То може поясниш?

— Я не можу… 

Не можу… найбільше на світі хочу, але не можу.

— Чому? Ще не придумала правдоподібної версії? Чи просто заговорюєш мені зуби, думаючи, як би від мене позбутися?

— Ти бачив мій сон, — ледь чутно прошепотіла я.

— Другий варіант небажаний? — сумно хмикнув.

Замовк, дивлячись в далечінь. І це добре — скажи він ще хоч слово, це стало б останньою краплею. Я була на межі, вже відчувала, як тремтять куточки губ. Як починають світиться очі… Навіщо він так зі мною? За що? Це було боляче, по-справжньому боляче… починаю розуміти, що мав на увазі Рес. І я більше так не можу!

— Це був мій батько.

— У нього очі фіолетові, — хлопець подивився на мене, — а у тебе.

— Фіолетові, — обірвала я його, перемикаючи ілюзію.

Спочатку його очі (що теж починали сяяти в темряві від емоцій, що охоплювали хлопця) здивовано розширилися, потім з'явилася недовіра. Вже за пів хвилини, коли стало зрозуміло, що розсипатися й залишати зелений фіолетовий колір не збирається, він вражено пробурмотів:

— Але що? Ні… як?

Вельми зв’язно, угу.

— Це був мій батько, а втекли ми, щоб врятуватися, — повторила я. — І я не вбивця! 

Відвернулася, щоб не бачити його. Було боляче й гидко до сліз.

— Ель! — він торкнувся мого плеча, — я не

— Не чіпай мене! — відскочила на кілька кроків.

— Ель.

Джейк обійшов мене, спробував наблизитися, але почув попереджувальне шипіння й зупинився в метрі. А ще помітно сіпнувся, знову побачивши мої очі. Впевнена, що вони вже яскраво палали. Природним фіолетовим кольором.

— Ти не так… Я не

— Йди геть!

— Ель.

— Я не хочу тебе бачити!

Зітхнув, сіпнувся в мою сторону, але все ж не наблизився. Зате знайшов інший, набагато більш витончений спосіб:

— Відвезти тебе в Шаар?

Хотілося сказати ні. Категоричне. Я справді навіть бачити його не хотіла. Як він міг?! Як він міг таке про мене подумати?! 

І знав же, на що тиснути! Явно сам про це здогадувався, в Шаар мені потрапити потрібно було — дізнатися, чи все в порядку з Рисом. Поговорити з ним, відволікти від цього, адже смерть своєї матері він теж бачив… А зараз рань неймовірна, навіть побудки ще не було. Ніка я чекати не можу. Ще є Рес, але це теж займе час, а я й так вже багато тут втратила.

— Так, — крізь зуби процідила я, здаючись.

На Діра залізла сама, ігноруючи подану мені руку. І взагалі сіла позаду, а не як зазвичай. І навіть на думку Ейдера і його викрутаси було плювати, втім, їх і не було. Але все ж зліт був далеко не плавним, тому що вони такими не бували принципі. Торкатися сонячного я не хотіла, але він сам зловив мої руки й зімкнув у себе на талії, ще й тримаючи, щоб не прибрала. І нехай. Впасти все ж не хочеться, я просто не буду звертати на це уваги. Не буду звертати на це уваги. Не буду, я сказала!

Долетіли ми мовчки, і так само мовчки я зістрибнула, знову без допомоги хлопця. А то я сама цього зробити не можу! Просто раніше така ніби як турбота була приємна, а зараз… не звертаючи на нього уваги, покликала Риса через риар, так само не дивлячись на бурштинового застрибнула на дракона й ми полетіли. Куди мені було взагалі не цікаво, головне — з Рисом. 

Він літати, як виявилося, не хотів. Приземлився на одному з плоских майданчиків на скелях, посадив, обернув хвостом і так вимогливо втупився на мене. Притулилася до його лап, зітхнула, погладила.

— Знову снилося, так? Рамі, миленький мій… що тебе турбує? Скажи, я все для тебе зроблю!

Мені в жестах вельми дохідливо пояснили, що я дурепа. Був у нього такий особливий жест, просто іноді я себе дійсно можу дивно вести.

— Це ще чому? Просто сон? Милий, та не просто сон… вже все добре? Так, бачу, бачу, веселий ти, — я засміялася й пхнула його в бік, щоб не придурювався. — А поговорити тоді навіщо затягнув?

Рис фиркнув і кивнув головою вниз. Простежила за його поглядом і зітхнула, сміятися разом перехотілося.

— Це Джейк… 

Дракон у мене допитливий, а ще вимогливий, і за мене переживає. І якщо він щось вирішить — так воно й буде. А зараз він вирішив дізнатися, чому я така й що мене гнітить, а вже що це пов'язано з хлопцем, що раптово прилетів зі мною, зрозуміти було не складно. Довелося розповісти. Нічого не приховуючи, бо мені щось приховати від Риса неможливо. Але насправді й не хотілося, я завжди з ним була щирою. Та й виговоритися часто не завадить.

Рис фиркнув і покосився на мене, а потім акуратно забрав свій хвіст і полетів вниз.

— Рис! — вже здогадалася, що він зробити збирається, і мене охопила паніка, — Рисрам!

Та куди там! Зробив він саме те, про що я подумала — приніс мені Джейка. При тому для початку попирхав, спілкуючись з Діром, так що той сам за шкірку посадив бурштинового на спину моєму дракону. А вже він приніс, акуратно висадив і полетів.