31.2

До хлопців я прийшла мало не перед відбоєм, так допізна ми затрималися в Шаарі. І хоча Рес пропонував залишитися, все одно пішла до них. Чому зрозуміла лише тоді, коли відкрила панель в їхню кімнату, а на мене тут же налетів Джейк, обійняв і міцно притиснув до себе. Ось чому.

— Ель! Що трапилося? Де ти була?

Хвилювався… приємно, з одного боку, з іншого — совісно, ​​тому що через мене, тому що я не сказала, тому що я й зараз не можу сказати, тому що… Зітхнула й заглянула в його очі. Не питай, будь ласка, я не хочу, я не можу знову брехати. Не тобі.

— Все добре? — тихо запитав хлопець.

— Так, — вдячно усміхнулася й обняла його.

— Я можу щось зробити?

Бути поруч, обіймати мене, не ставити запитань… 

— Даси конспекти за сьогодні?

— Звичайно, — Джейк якось сумно усміхнувся й зітхнув.

Не роби так, будь ласка… 

— Ель? — усмішка стала куди як лагідніше й ніжніше, — тшшш… ти чого?

Зрозуміла, що теж стою з сумним виглядом, а не відповісти на таку усмішку було просто неможливо.

— От так краще, — сонячні очі потеплішали.

***

Рев. Попіл. Тіло дракона, тіло людини. Заплакана дівчина кидається до нього. Рев. Чотири дракони обступили її тіло. Його охопило полум'я. І рев. Рев чотирьох драконів. Він всюди, він… 

Раптово все припинилося, обірвалося, а мене поглинула чорнота.

***

Прокинулася я від вельми неприємних відчуттів, скривилася й глянула на Джейка. Сон як рукою зняло. Обличчя бліде, губи стиснуті в тонку лінію, зіниці мечуться під закритими повіками, рука до болю стиснула мою талію. Раптом згадала, що мені снилося. От Емай!

— Джейк! Джейку, прокинься! — я пхнув його, бо не реагував, — Джейк!

— Ель, у тебе совість є? — пробурчав з іншого кутка кімнати Брай.

Забила на нього, а сама й далі намагаюся розбудити одного сонячного.

— Джейк!!! — вже просто кричу, а ліктем ще один відчутний тичок.

— А? — він повільно розплющив очі, але погляд такий… ніби не тут він.

— Та замовкни вже! — обурився Брай.

— Джейк, — вже тихіше покликала я, — Джейку, подивися на мене.

Через довгу паузу він сфокусувався на мені, а я зітхнула з полегшенням — прокинувся, тепер точно.

— Ель?

— Джейку, відпусти, мені боляче.

Охнув, рука миттєво розслабилася, але не прибралася.

— Вибач, — прошепотів хлопець. — Вибач, будь ласка… Я не… — насупився. — Що за?

Емаєві посланці! Судомно зітхнула й заплющила очі. Так лежати було добре, приємно, спокійно. Вік би з ним лежала, але була одна велииика проблема — Джейк же не дурень. Емай! А можна удати, що всього цього не було? А можна стерти йому пам'ять? А можна відмотати час назад, я залишуся ночувати в Реса? А можна... можна, щоб це все був просто моторошний кошмар?! 

Він не дурень, точно не дурень. Зараз зрозуміє, що сталося й тоді… пощастить, якщо він не бачив нічого конкретного, але я в цьому дуже сумніваюся. Я й подумати не могла, що це знову станеться! Адже коли ми полетіли, все було добре! Рис весь день був просто Рисом, моїм драконом, поводився як завжди, немов все нормально! Тільки ввечері випихав мене, це було дивно.

А Джейк… навіть Рес не зміг побачити мій сон дракона, втрутитися або розбудити мене! Їм з Роком довелося віднести мене в Шаар до Риса, щоб ми заспокоїлися. А Джейк… я розплющила очі й повернула до нього голову, наштовхнувшись на пильний погляд, який вивчав мене. Мовчить. Чекає, що скажу я.

— Нам потрібно поговорити, — через силу вимовила я.

— Знайшла час! — знову обурився Брай.

Джейк кивнув і ми швидко й безшумно зібралися. Дір закинув нас на дах і полетів. Сонячний мовчки сів на один з виступів, які йшли по периметру, і дивився куди завгодно, тільки не на мене. А я… я теж сіла в кількох метрах від нього й обхопила коліна руками. Думати я взагалі ні про що не могла, тільки дивилася на нього і… так, мені було боляче. Жахливо, несамовито боляче.

— Джейк, — ледь чутно покликала я.

Він не відповів.

— Джейку, поговори зі мною.

— Про що?

— Що ти бачив? — поставила я питання, яке зараз мене бентежило найбільше.

— А ти як думаєш?

Щось жахливе… 

— Сон дракона, чи не так? — хлопець відповів якось зовсім бездушно, байдуже, а дивиться перед собою розсіяним поглядом.

— Ааа, — я на секунду заплющила очі, але взяла себе в руки й запитала, — що саме?

— Хочеш знати, про що більше не можеш брехати?! — він різко повернувся до мене.

***

Упс... як думаєте, що Джейк бачив? Чи вийде викрутитися?