29.3

Я потягнула за ще теплий ланцюжок і дістала кулон, подарований Міреєю. Ах ось воно що…

— Що це?

— Артефакт.

— Можна подивитися? — Ед підійшов ближче й простягнув руку.

Хм, дивись… тільки знімати категорично не хотілося. Зараз він давав хоч якесь відчуття захисту, якого мені сильно не вистачало. Я звикла бути досить безтурботною, знаючи, що поруч зі мною цілодобово Рис і на мені завжди є багато сильних заклинань. А в академії про це можна було лише мріяти. 

Я просто передала його, не знімаючи. Блондин нахилився й задумливо став розглядати камінь.

— Робота майстра, — виніс вердикт він, — та ще якого! Почерк когось нагадує. Звідки він у тебе?

— Ем. Подруга подарувала, — цікаво, чи доречно називати нашу вчительку подругою?

— Подруга? — хмикнув Шиєн, — якось у тебе багато вельми корисних друзів. Не познайомиш?

Та ви й так з ними знайомі, вчителі наші. Хоча не знаю, чи веде у вас Рес, тут же ще один маг є. Два було раніше, але раптово один пішов з академії. Виявилося, що в нього накопичилося порядно коштів і він від «діток» дуже хоче відпочити. На щастя ректора, йому на заміну миттєво з’явився Рес. Дуже дуже вчасно зʼявився після такого дуже дуже раптового відходу попереднього… 

Та це не так важливо. Мовчки забрала в блондина кулон і сховала його під тканину одягу, від впізнавання. Тому що я прекрасно знаю, де він міг бачити такий же почерк. На уроках артефакторики. А це зайві питання. 

Що за Емай, чому я сьогодні така неуважна? Невже складно було й платформу когось із них попросити зробити, і щит простіше поставити, а не випендрюватися? А я ще думала, що в мене хороше самовладання, і я не підкоряюся емоціям! А вони своїми жартами довели й нате. Мало було здивувань з приводу того, що в мене очі зелені, так ще й це! І взагалі, чим я думала ?! Де це бачено, щоб зелена так довго вистояла проти трьох бурштинових?

— Ель, — Ед неправильно розцінив моє мовчання, — Ель, вибач, я… ми… 

— Пролетіли,  все нормально.

Та й взагалі не згадуйте більше про це й не думайте на цю тему. А якщо й думаєте, то краще про себе думайте й мучтеся від докорів сумління, а не про те, як це я змогла від всіх ваших атак захиститися.

— Точно? Ми… 

— Так, і давайте чимось іншим займемося. У мене накопичувач порожній.

На щастя, завтра немає ні алхімії, ні артефакторики, тому що це не критично.

— Так, — пробурмотів Ед, але все ще виглядали винними.

— Хлопці, забудьте! — ще раз повторила я, благаючи, щоб вони справді забули. — Все в порядку. Що тепер робити будемо?

Вони невпевнено перезирнулися.

— Як ви дивитеся на акробатику?

— Акробатику? — радісно вхопилася я за зміну теми.

— Акробатику? — здивувалися «мої» хлопці.

— Так, щось віддалено схоже на те, що витворяла Ель, — сказав шатен, — тільки… а хочете краще подивитися?

Хлопці дружно закивали. Незабаром ми сиділи на платформі в повітрі, а Зак зі щасливою усмішкою носився навколо на драконі, демонструючи як раз те, чим я обожнювала займатися з Рисом. А саме — наплювацьке ставлення до будь-яких законів гравітації й виконання самогубних трюків. Тільки в його виконанні це заходило ще далі, ніж у мене. Навіть не думала, що це взагалі можливо!

Навіть я з Рисом ніколи не пробувала, наприклад, летіти тримаючись за задні лапи дракона, потім чимось схожим на сальто перекинутися й примотати ноги нитками магії до передніх лап, а потім розгойдатися, відв'язатися, зробити ще кілька переворотів у повітрі й приземлитися на спину дракону, який за цей час встиг вильнути в сторону, різко знизитися й зловити одного відчайдушного шатенчика. Та й взагалі від того, що він творив, у мене очі на лоб лізли.

— Хто хоче повторити? — запитав у нас цей самий шатенчик, вдосталь назнущавшися з сили тяжіння й показавши своє презирство почуттю самозбереження.

— Не потрібно це повторювати, — поспішно сказав Ед. — Почнемо з чого простіше, он як Ель робила. Прив'язується нитками й крутитесь навколо драконів на всі боки. Давайте, вперед, — кивнув він хлопцям.

Ха, та це, я впевнена, вони й самі вміють. Джейк же якось перекрутився й виявився в мене за спиною після того, як я його з Діра скинула.

— А мені що робити?

— А ти… стрибаєш добре?

— В якому сенсі?

— Бери Шиєна і йдіть вчіться, стане в пригоді.

Русявий знизав плечима й подав мені руку, допомагаючи забратися на свого дракона. Ми спустилися на землю.

— Що хочеш?

— А що можна?

Шин посміхнувся й теж вирішив провести «невелику» демонстрацію. І от як він там скакав! Я зрозуміла, що нічого не вмію, але ось все це хочу! Цілі серії з переворотів-перескоків ноги-руки-ноги (пізніше я дізналася, що це називається фляк), переворотів у повітрі, як з групуванням, так і рівненькі. Він навіть крутився при цьому на триста шістдесят градусів. Я стояла з відкритим ротом і вогниками в очах, а в думках було одне: «ХОЧУ!». Ще не зовсім розумію, наскільки нам все це потрібно буде в болді (як і те, що там Зак нагорі творив), але їм-то краще знати. Та і яка різниця, коли це так класно?

Загалом, не знаю, як там хлопці, а я наступну годину провела вельми насичено. Навіть жарко стало, попри те, що зима зараз, я роздяглася аж до сорочки. З іншого боку, ми всі були одягнені далеко не по-зимовому, та й снігу в цій частині не було — тут трава росла. 

Підозрюю, без магії не обійшлося, хоча раніше я на це взагалі уваги не звертала. А ми ж тут бігали з ерʼЕлоном щоп'ятниці. Хм, це він так свої пробіжки любить, що не хоче їх на зимовий лад міняти, чи тренування болд команд теж грають роль? Все ж проходити буде влітку й таке інше. А ще куртки банально заважають. 

Всі ці думки в мене швидко вилетіли з голови, а зайняли її якраз акробатичні трюки. Для початку мене змусили підстрибувати якомога вище, потім кувиркатися, а потім Шин махнув рукою й сказав, що підстрахує, а ми почали вчитися по-справжньому. Сальто вперед я стрибала аж поки голова не закрутилася. Русий сказав, що потрібно ще вище вистрибувати й закручуватися сильніше, тоді все вийде.