29.2

Не знаю, зглянувся над нами Шиєн або просто вирішив знайти причину ще раз мене підколоти, але хвилин через десять він замість Зака ​​спасував мені. Якщо й хотів посміятися, тут явно помилився — я зловила, тут же прокрутилася в кільці рук Джейка й віддала йому, а сама прив'язалася нитками до Діра, забрала болд назад і Джейк мене відпустив. 

З Рисом ми так нерідко робили, я літала й у нього під черевом, і просто внизу, прив'язавшись ниткою, так що це було більш ніж звично. Зараз мені потрібно було лише зістрибнути й віддати м’яч Браю, який пролітав знизу. Поки я підтяглася назад, Дір спікірував і Джейк перехопив болд у друга, його передали мені. Вдаємо, що збираємося повторити цей трюк, а насправді на цей раз я опустилася з ілюзією (її не я створювала, само собою) в руках і з задоволенням показала язик Заку, який пролітав знизу в намірі перехопити м’яч. А Джейк перекинув синій згусток Браю, який різко полетів убік і влучним кидком відправив його в кільце.

Потрібно було бачити обличчя старшеньких, воно того було варте!

— Еде, вони нас обійшли, — голос Зака ​​був якимось по дитячому ображеним.

— Що? — той навіть відірвався від споглядання моєї платформи. — Що ти сказав?

— Вони закинули, — повторив для нього Шиєн.

— Тоді годі піддаватися, — хмикнув блондин. — Нехай на справжнє подивляться.

— а не зарано ще? — занепокоївся русявий.

— А нічого так вдоволено скалитися!

Зак з Шиєном переглянулися й усміхнулися, а в мене з'явилося недобре передчуття. Дуже й дуже недобре. І воно справдилося. 

Не можна сказати, що літати вони стали швидше або перекидати по-іншому, але тепер додалися магічні штучки, на зразок тієї маленької ілюзії, якою я обдурила Зака. Тільки у них це була не маленька й не ілюзія. Точніше, не тільки вона. Вони викидали одночасно штук по десять однакових куль, всі в різні боки. І я начебто крізь їхні ілюзії бачити могла, але, як виявилося, крізь справжній болд я теж бачу прекрасно. 

За допомогою невидимості вони взагалі виникали лише на секунди, вихоплюючи потрібний м’яч і знову зникаючи. І, знову ж таки, я-то можу теоретично побачити крізь їхню невидимість, але не з такою ж швидкістю метушні навколо! Та й відволікали іншим — дрібні підленькі заклинання летіли в нас з усіх боків. Нешкідливі, по-моєму, вони нас все ж жаліли, але неприємні. Ці дрібниці кололися, щипали, закривали очі, раптово кричали щось на вухо та й інше. Я й сама не цуралася користуватися таким на перегонах. А двоє старшокурсників раз у раз закидали болд.

Вже за кілька хвилин мій гарний настрій змінився смутком, тому що більше я ілюзій на рахунок наших можливостей не мала.

— Потрібно щось робити, а то з вами грати не цікаво, — вже на землі насупився Зак. — Стратегії немає, м'яча боїтеся, захисту взагалі ніякого.

— Захисту ніякого?! — обурилася я.

— А що, скажеш, хороший? Так я його проламаю не напружуючись.

Ах так значить?!

— От давай з цього й почнемо.

Шатен не заперечував. Він таки зміг відірвати Еда від моєї платформи, так що тепер кожному дісталося по старшокурсникові. Хто б сумнівався, що Зак буде зі мною! Але я так і хотіла, треба ж його провчити! Поставила, щоб вже зовсім не випендрюватися, один з середній моїх щитів. 

Ну як середній? З моєї манечкою до захисту, прищепленою Ресом, він дійсно був середненьким. Зате будь-які заклинання шатена розбивалося о його стінки, навіть не зашкодивши. І якщо перші кілька хвилин він кидався все тими ж дрібними гидотами, то потім заклинання змінилися, навіть бойовки проскочили. Він почав бити серйозно.

— Заку, з глузду з'їхав? Ти що витворяєш?! — обурився Ед.

— Просто подивися на це! — шатен жбурнув чергове далеко не слабеньке заклинання, яке безслідно зникло в метрі від мене.

Блондинчик, якщо й хотів обуритися, запнувся. Підійшов до шатена і кидатися гидотами стали вже вдвох. Ну як удвох? Таке не могло пройти непоміченим і вже незабаром з ними був і Шиєн, а Джейк з Браєм дивилися на ці провальні спроби дістати мене із захопленням. Загалом, повернувся мені мій гарний настрій. А те, що вони посмутнішали — так нічого було так вдоволено скалитися!

— Ель, а це теж тато навчив? — запитав Ед.

— Ні, це друг.

Я відволіклася, бо Зак точно задумав якусь підлість. Вона й не змусила себе чекати — зверху полилася вода. Ні, чуєш, це що?! Швидко начаклувала посудину з водонепроникного щита, а потім відвела від неї трубу до шатена. Він відскочив, але все ж зачіска підмокла. Насупився і давай ще одну гидотку вичаровувати. Як виявилося — сніжки. Теж без особливих проблем їх відбила (само собою, у деяких нахабних бурштинових), підправивши структуру щита. 

Далі на мене посипалися всі мислимі й не мислимі заклинання, упереміш з об'єктами, які впливають на фізичному рівні. Тут вже й мені довелося попітніти, а закінчилося все цілком передбачувано — щит просто пропав. Я занадто захопилася, так що й не помітила, коли сила в накопичувачі закінчилася. І було б мені горе, тому що в мене якраз летіла парочка досить небезпечних заклинань (так, вони більше не скупилися, мабуть, вже зневірилися пробити мій щит), а навіть витягнувши крихти магії від риара я б не встигла створити новий. Але раптом відчула, як розжарюється ланцюжок у мене на шиї, а потім їхні заклинання розтанули в повітрі. Стою й ошелешено дивлюся на це, старшокурсники так тим більше.

— Це що було? —  проковтнув клубок у горлі (мабуть, дійшло, що б зі мною було, якби це потрапило в мене), запитав русявий.

— Накопичувач спорожнів.

— Тому щит пропав… а ось ЦЕ?