27.2

— Ресе, так що це таке?

Мовчав він довго, але потім все ж таки не відповів:

— Я просив тебе не ходити туди.

Подальша розмова обірвалася несподівано, просто ми повернули в коридор, де якраз була його кімната, а там на підвіконні хлопці сидять балакають. Сподіваюся, вони нас не чули, а то недостатньо того, що ректор нас разом затримав і ще Ані у мене на руках тоді! І того, що прийшли ми теж разом, а мені в цій частині гуртожитку точно робити нічого. Втім, на рахунок останнього можна посперечатися, тому що Рес відкрив двері й кивнув хлопцям:

— Заходьте.

Подивилася на них і згадала, що я ніби як теж тут вперше була й потрібно поводитися більш зніяковіло. Рес показав на диван, де ми всі рядочком і сіли. Причому Ресу явно не сподобалося, що Джейк сидів поруч зі мною.

— Питання є? — нарешті подав голос мій найкращий друг.

Питання? Я навіть не знаю, що питати. Немає нічого зрозумілого, від чого можна було б відштовхнутися! Джейк з Браєм теж мовчали, так що все ж довелося починати мені:

— Що за символи?

— Прохід. Потім йде випробування. Ви його пройшли, якщо раптом не зрозуміли.

— І що це означає?

— Що ви будете представляти лаертівську академію на грі в болд.

— Якій грі? — подав голос Брай. 

Хм, йому щось цікаве нарешті знайшлося?

— Болд. З правилами потім на тренуванні розберетеся.

— Тренуванні? — я навіть здригнулася, тут же проасоціювавши це з ерʼЕлоном.

— Натаскувати вас буде торішня команда.

— Ре, — я миттю осіклася. Сподіваюся, цього ніхто не почув! — Нам багато треба часу на це?

— Кілька годин кожен день, — Рес замислився, мабуть, про те ж, про що і я — Шаар, — поставите основне на вихідні. І, передбачаючи питання, відмовитися від цього не можна.

Відповіддю йому були три далеко не радісних погляди.

— Як ми сюди потрапили? — запитав Джейк.

— Так само як в кімнату з випробуванням — телепортація.

— Телепортація?! — ми витріщилися на свого вчителя.

— Академія — заклад імперського значення, тут можна зустріти створене одним з імператорської родини.

— А чому сюди? — відійшовши від першого шоку, продовжив допитуватися Джейк.

— Тому, що я ваш куратор.

Хм, хоч щось стало зрозуміло.

— Ці символи — це ж такий метод відбору? — Джейк дочекався кивка й продовжив. — А чому тоді вони знаходяться в тунелях, про яких знають далеко не всі?

— Болд — не та гра, в яку грають тихоні-ботаніки, які слухаються правил. Я навіть більше скажу — вона була створена, щоб чимось зайняти невгамовних студентів, яким своїх проблем не вистачає, — кажучи це, дивився Рес виключно на мене.

А що я могла зробити? І взагалі, вибираючи між зустріччю з праведним гнівом ерʼЕлона і якимось незрозумілим болдом, я швидше виберу нешкідливу гру.

«А хто тобі сказав, що вона нешкідлива?»

«А що, шкідлива?»

«Тобі сподобається».

«І чому я повинна пошкодувати?»

«А випадок з ректором не показовий? Зелені не грають у болд».

Показовий. Невже все настільки погано?

«Додай ще відсутність дракона в грі, яка проходить у повітрі, взагалі відмінно стане. А якщо згадати про з'їзд представників всіх трьох академій в одному місці… Ще й ти дівчина. Увага буде прикута до тебе».

— А коли ця гра проходить?

— На початку літа, — розсіяно відповів Рес.

Тепер я починаю розуміти й панікувати. Хоча й до цього можна було б, але зараз… все це вкупі дає один стовідсотковий результат — влітку Меріони дізнаються. Чи ні? Є у нас взагалі шанс при цих іграх приховувати, хто я насправді?

«Не знаю… я думаю над цим».

«А невгамовні тільки серед бурштинових існують? Це що за?» — навіть відповідного слова не знайшла. 

Невже раніше не було невгамовних зеленооких?

«Невгамовні скрізь існують, але болд — гра для бурштинових і фіолетових із середніми драконами. Щоб сили зрівняти. Зелені й рожеві бачать інші символи — рожевого кольору — й у них інша гра. Для блакитних і синіх в корпусі середніх немає, їх тут досить мало. У маленьких й у великих теж інші ігри».

А за яким принципом видно символи? Це як ілюзії, тільки сила визначає? Але бурштинові не крізь кожну бурштинову ілюзію побачать, всередині кольору теж градація є. І взагалі…

«Так, провалюйте звідси, мені потрібно подумати. Та й хлопці вже на нас поглядають».

Рес різко встав і пішов до кабінету, звідти повернувся з парою тек і листком. Переглянув їх, виписав щось на цей самий листок і вручив мені:

— Вперед. Що не ясно — вони вам на допомогу.

Брай щось хотів запитати, але Рес махнув рукою, сказав «потім» і пішов в кабінет. Ми сиділи й дивилися йому вслід аж до того моменту, як перед нами на стіл не опустилася Ані й невдоволено запихкала. Я зрозуміла її швидко — встала й пішла до дверей, Джейк пішов за мною, а Браю вона запотиличник для швидкості видала.

— Що ви про це думаєте? — ледь зачинилися двері, запитав Брай.

— Якийсь він сьогодні… не такий, — зауважив Джейк.

— Може ректор щось сказав? — Брай подивився на мене. — Навіщо він вас затримав?

— Говорили на рахунок мого дракона, — звично відказала я.

— А як він? — запитав Джейк.

— Та все так же. Грати будемо без нього.

— Не бачу проблеми, — Брай легковажно махнув рукою, — вчишся ж ти без нього.

— Гра проходить в повітрі.

— Вам тільки того й треба, — хлопець скорчив мрійливий вираз обличчя.

— Браю, замовкни!

Бач, які ми з Джейком синхронні!

Хлопець усміхнувся, показав нам язика, про всяк випадок відстрибнувши на кілька кроків від Джейка. Ей, Джейка значить боїться, а мене ні?! А я теж потиличники добре давати вмію!

— Ходімо цих хлопців пошукаємо? — запропонував сонячний, запобігаючи дечиїй екзекуції.

Я подумала, показала язик Браю (я гірша за нього чи що?) І ще раз подивилася у написаний Ресом листочок.