26.2

Темрява, а далі сліпуче світло й середніх розмірів кімната. Порожня, з білими стінами. Ні натяку на те, як ми сюди потрапили або як звідси вийти. А на підлозі в центрі зі сплеском з'явилися три яскраво-червоні кулі-заклинання.

— Це що? — насторожено запитав Брай.

— Мені здається, нічого хорошого, — в тон йому відповів Джейк.

Я промовчала, розглядаючи плетіння заклинань і, судячи з усього, хлопці зайнялися тим же. А ось кульки почали рух. Повільно, але цілеспрямовано вони котилися в нашу сторону.

— Це точно нічого хорошого, — прошепотів Джейк.

— Що будемо робити?

— Шукати спосіб їх відключити.

— Як? — скептично запитав Брай. — Ми таких ще не вчили.

— Щось мені підказує, що й не будемо, — тихо сказала я.

— Подумайте краще про ці штуки! — Джейк зосереджено на них дивився. — Загальну-то схему ми вже проходили.

Якби все ще було так просто! А кульки чекати, поки ми подумаємо, не збиралися. Вони все котилися й котилися, так що я зробила кілька кроків назад. Після цього одна з них прискорилася. Я зробила ще кілька кроків, результат той же.

— Краще не рухатися, — невпевнено сказав Брай.

— Знаєш, зустрічатися з цією штуковиною теж не хочеться, — Джейк відступив, а його куля прискорилася.

Брай все ж ризикнув залишитися на місці, а вже через кілька миттєвостей скрикнув і різко відскочив від заклинання, що торкнулося його.

— Браю?

— Жаляться, зарази!

Це точно нічого хорошого! Особливо ось цей наш відступ від них, і їхнє збільшення швидкості. Ще трохи й мені бігти доведеться! Втім, чому трохи? Я побігла, а ось моя куля на цей раз не прискорилася, а застрибала. Куля Брая теж, надто жваво той від неї відступав.

— Джейку, є ідеї? — пробігаючи повз, запитала я.

— Можливо. Потрібен ще час.

Час? Його точно немає, і так не уявляю, як хлопець може з такою швидкістю задкувати й ще й шукати заклинання-нейтралізатор. Тому що я від своєї кулі бігу й не озираюся! І явно даремно. Коли я добігла до чергової стіни й повернулася, куля як стрибне прямо переді мною, я ледве відстрибнути встигла. А далі розпочалися взагалі веселощі — куля не давала мені відійти від стіни й методично стрибала, змушуючи вивертатися, присідати, підстрибувати й смикатися від неї на всі боки. Чим далі, тим це ставало складніше.

— Джейк?! — в моєму голосі прорізалися нотки паніки.

Він не відповів, а відірвати очі від кулі й подивитися на те, що твориться навколо, я не могла. Пригнулась, відскочила, сіпнулася вліво, знову пригнулась, потім підстрибнула. Вона прискорювалася, з кожним разом ухилятися ставало все важче. 

Я чітко бачила — в цей раз не зможу. Занадто вона мене вже вимотала, голова від усього цього паморочиться, я просто не встигаю ухилитися… сполох, куля сіріє й каменем падає прямо біля моїх ніг. Ошелешено на це дивлюся, підіймаю очі як раз вчасно щоб побачити, як Джейк запустив іскру-заклинання й куля Брая теж посіріла й впала.

— Фух! — сонячний два сів на підлогу, а, подумавши, ліг і з почуттям видихнув. — Дякую.

— Ель, ти як? — запитав Джейк.

— Нормально, дякую.

Він усміхнувся, але вже в наступну секунду усмішка згасла, бо кулі почали збільшуватися в розмірах.

— Схоже, у нас проблема.

— Це точно, — я підійшла до хлопця — так безпечніше. — А ці ти вирубити зможеш?

— Не знаю, напевне.

— Вони двояться! — Брай теж піднявся й став поряд з нами.

Кулі ділилися навпіл і вже незабаром перед нами було шість яскраво-червоних заклинань, що повільно котилися до нас.

— Джейку, прибери цю гидоту, будь ласка, — попросив Брай.

— Не впевнений, що це варто робити. Раптом знову розділяться?

— А давай ти просто спробуєш, а там вже подивимося? Від двох таких я не втечу.

Так вже вийшло, що я стояла найближче до однієї з (а вже двох) куль, а тому й докотилися вони до мене раніше всіх. Крок назад, вони прискорюються, але вже в наступну секунду в них полетіли дві іскри й відправили в сон. Те ж хлопець зробив і з рештою.

— У нас безумовно проблеми, — протягнула я, дивлячись на кулі. — і на цей раз вже дванадцять. Джейку, покажи заклинання.

Іскра з'явилася в повітрі й він у швидкому порядку пояснив нам що і як. На щастя, розповідав Джейк непогано, та й заклинання було абсолютно не складним, так що наступні кулі, що «прокинулися», ми гасили втрьох.

— Та скільки можна?! — обурився Брай, коли вони почали двоїтися. — Довго вони будуть так робити?

— А якщо щит поставити? — запропонував Джейк.

Захисна стіна з'явилася між нами й противними заклинаннями миттєво — Брай постарався. І дарма він це зробив! Заклинання немов сказилися. Всі разом прокинулися й почали носитися зовні з величезною швидкістю, стрибаючи рикошетом. Парочка навіть примудрилася потрапити всередину контуру зверху. Ми з Джейком їх швидко погасили, а Брай виправив щит на півсферу. 

Я вже зрозуміла, що кожен раз, коли ми робимо щось нове, вони теж «навчаються». Не знаю, як, але вони стали пропадати там і з'являтися всередині щита. Ми-то їх погасили, але сам факт насторожував.

— Мені сили надовго не вистачить, — оцінивши те, що залишився в накопичувачі, сказала я.

— А на щит? — запитав Брай.

— На це можна… міняємося?

— Так. Джейку, придумай поки щось, а я за кулями простежу.

— А сам придумати не хочеш?

— Ні. Ти розумний, ти й думай.

Сонячноокий тільки хмикнув, що ми прийняли за згоду. Так і пішло. Я стежу за щитом і латаю в ньому дірки від ударів, Брай відстрілює особливо нахабні кулі й викидає їх левітацією геть, а на Джейка ми звалили подальшу стратегію. Зручно, згодна. Мовляв, ми й так зайняті, вигадуй щось. З іншого боку, Брай мав рацію — Джейк зробити це може, один раз за сьогодні він вже вигадав заклинання.

— Їхні рухи не хаотичні, — за кілька хвилин сказав хлопець. — Є три головні кулі. Тільки вони й щит пробивають.