Глава 26. На роздоріжжі

Хочеш помститися — 

перш подумай про наслідки.

Урок гастеліанського герцога

В академію ми прилетіли до обіду. Як не дивно, Анети ще не було, зате були хлопці. Брай так взагалі світився від щастя й змовницьким шепотом мені повідомив, що хід він знайшов, і ми просто зобов'язані піти туди. Я невизначено хмикнула, не зовсім йому повіривши. Коли? Прилетів недавно, сам так говорив, невже міг встигнути? Втім, коли він дійсно відкрив прохід в тунелі, я зрозуміла:

— Ти просто бачив, як я відкривала, коли пішла!

— Головне — результат, — усміхнувся хлопець, — я ж знайшов?

— Знайшов він, — я легко пхнула його в плече, — ти махлював!

— Сама винна, — хлопець показав мені язика, а після ухилився від ще одного стусана, — то що, йдемо?

Не чекаючи відповіді, ступив туди. Ми переглянулися, знизали плечима й пішли за ним.

— Браю, зачекай!

— Чому?

— По-перше, ми тут далеко не одні, так що чаклуйте невидимість. Хтось один.

Брай, як би це не було дивно для нього, тут же зробив, та ще й полог тиші на нас трьох розтягнув. Хм, а я-то думала, у нього одні авантюри в голові, і Джейку цим займатися доведеться.

— По-друге, ти куди взагалі потрапити хочеш?

— Та звідки я знаю? А куди можна?

— Куди потрібно?

— Ель, так же не цікаво!

— А безцільно блукати цікаво?

— Так! — він старанно закивав. — Якщо ми підемо кудись конкретно й там нічого цікавого не буде, це буде прикро.

— А якщо ми підемо кудись неконкретно й там нічого цікавого не буде?

— Тоді ми підемо далі аж поки на цікаві не натрапимо, у нас же немає кінцевої мети.

Відчуваю, з таким підходом нам тут бродити й бродити. Що тут може бути цікавого? На мій жаль, ми це цікаве ми знайшли — символи, які палали на стіні.

— Ви теж їх бачите? — здивувалася я.

Дивуватися було чому. Я могла бачити крізь невидимості інших, очі в мене як раз підходять, так що нерідко в тунелях по дорозі до Реса або від нього я помічала хлопців (дійсно одних хлопців, дівчат тут ще не бачила) з різних курсів і з різним кольором очей. І ще жоден з них не виявляв до символів інтересу, немов їх там і не було.

— Бачимо, звичайно, а в чому проблема?

— Та ні, ні в чому.

— А що це за символи?

— Це прохід.

— Куди?

— Не знаю.

— Я ж казав, ми знайдемо щось цікаве! — Брай усміхнувся, — йдемо подивимося.

— Ні, стій! — я схопила його за руку.

— Ель? — Джейку передалося моє хвилювання. — Що не так?

— Туди не можна.

— Чому?

— Не можна, — повторила я.

— А сюди можна? — хмикнув Брай. — Та що такого-то?

— Я не знаю…

— А звідки ти про ці символи знаєш?

— Знайомий один сказав.

— Знайомий? — Джейк.

— А що сказав? — Брай.

— Що це прохід, і що туди не треба йти. Що я пошкодую про це.

— Зрозуміліше він сказати не міг? — фикрнув Брай.

— Ні.

— Чому?

— Не можна. Заборона чи що.

— Ель, знаєш, ти цим тільки підігріваєш мій інтерес.

— Браю, туди не можна йти, що не зрозуміло?!

— Він же сказав «не потрібно», а не «не можна»?

— Так.

— І ти навіть не знаєш, що там?

— Я знаю, що я пошкодую про це!

— А я пошкодую, якщо ми просто візьмемо й пройдемо повз!

— Я туди не піду!

— То й не йди!

Ми обоє подивилися на Джейка, чекаючи, що ж скаже він. А він довго переводив погляд з мене на Брая, з Брая на символи, з символів на мене.

— Я не думаю, що тут могло б бути щось небезпечне. Все ж ти сама говорила — ми тут далеко не єдині, а викладачі не можуть не знати, що тут сновигають студенти.

— От от! — підтримав його Брай, — нічого небезпечного тут немає, а значить, цілком можемо сходити туди подивитися.

— Не все, що не є небезпечним, варто робити.

— Ель, ти зануда!

— Наскільки ти віриш своєму знайомому? — запитав Джейк.

— Абсолютно.

— А він був там? — запитав Брай.

— Я не знаю.

— Тоді звідки він знає, що говорить?

Я глибоко вдихнула, видихнула, намагаючись заспокоїтися. Просто ось так врізати йому раптом захотілося! Врятувала хлопця несподіванка — тріск заклинання, що ламається, і четверо хлопців, які з’явилися в полі зору. Троє далі по коридору зосереджено щось чаклували, ще один стояв навпроти нас і тільки що зламав невидимість Брая. Цей, само собою, бурштиновий.

— Малеча, — сповістив останній, — та ще й з дівчиною. Несподівано. Давайте тільки без дурниць. Тебе я сильніше, це вже з'ясували, — сказав він Браю, який невдоволено насупився, — а тобі перевіряти теж не рекомендую, — це вже Джейку.

— Крісе, не залякуй дітей, був би привід, — хмикнув хтось із його друзів. — Йдіть всі сюди, нам допомога стане в пригоді.

— А кому мстите? — Джейк явно подивився й впізнав створювані ними потоки заклинань.

— Тільки знайшли тунелі, так? Дивитися крізь стіни вмієте? — це вже Кріс.

О, я вміла, але говорити про це не поспішала.

— Ет, малеча, — він клацнув язиком, — йдіть сюди, покажу, — не чекаючи відповіді, Крім поклав руки на плечі хлопців.

Гей, а я ?! Я ж не говорила, що вмію крізь дивитися, а це що за дискримінація? Їм він означає покаже, а мені ні?

— Я тепер зрозумів, чому у тебе дівчини немає, — хмикнув все той же друг Кріса і повернувся до мене, — йди сюди, тобі теж покажу.

— У мене всього дві руки, — огризнувся Кріс.

— Ага, я так і подумав, — хлопець взяв мене за руку й зосередився.

— Дреку, а чаклувати хто буде? — невдоволено буркнув один з двох, які залишилися «при ділі».

— Зараз все зробимо, — легковажно відмахнувся той, що тримав мене за руку, — навряд чи він раніше вечері приїде. Заплющ очі, — це вже мені.

Слухняно заплющила й відчула, як потекли навколо нитки заклинання. Потім воно почало діяти і я побачила кімнату. Цікаве відчуття — дивитися чужими очима. І незвичайне, хоча з Ресом і Ріаном ми вже так робили. Але в наступну мить мені вже було не до оцінки відчуттів, бо я зрозуміла, чия це кімната.