24.3

Розплющивши очі, зустрілася поглядом з Джейком і мимоволі усміхнулася. Він теж.

— Яка ідилія! — порушив цю саму ідилію один нахабний типчик.

— Заздри мовчки, — огризнулася я.

— Скоріше співчуваю, — Брай хмикнув.

У наступну секунду в нього полетіла подушка. Хлопець зі смішком ухилився і явно хотів сказати щось, але:

— Браю, замовкни.

Він подивився на Джейка й дійсно замовк, хіба що хитро усміхався. Але мені вже було все одно, бо я глянула у вікно й раптом захвилювалася:

— А котра година?

— Пів на дванадцяту.

— Що?! — я схопилася як ошпарена. — Звідки?!

— Та звідти, — протягнув хлопець, — просто вночі спати потрібно, а не… 

— Браю, замовкни, — це ми з Джейком вже разом.

— Та мовчу, мовчу… а куди ти поспішаєш?

— Додому.

— Додому? — він помітно здивувався. — І чого такі нерви?

— Ем, мене чекають.

Дамір чекає. А Дамір чекати не любить, так що коли він говорить бути до обіду, потрібно бути до обіду. А ще до обіду потрібно бути в нормальному вигляді, а це вже точно не відразу з дракона злізти й піти. А ще нам долетіти потрібно. І речі в мене взагалі не зібрані! Я швидко вмилася, забрала плаття й шпильки, попрощалася з хлопцями й шмигнула в тунелі.

— Рі, — Рес побачив мене, вираз обличчя різко змінився, — це що?!

Оглянула себе й чесно відповіла:

— Сорочка Джейка.

— Грр, і чому ти в ній?!

— Одягла.

— Я його вб'ю!

— Та не кип'ятися, — у мене настрій був відмінний, — я зрозуміла — наступного разу буду без сорочки.

— Рія!

— Що?

— Я тобі дам без сорочки, ось що, — прошипів наш учитель магії.

— Слухай, Ресе, визначайся вже — в сорочці чи без сорочки?

Почувся смішок, я повернулася й побачила Мірею, яка вийшла з ванної й стояла у дверях… в сорочці Реса. Тільки на відміну від мене, шортиків до коліна від сукні в неї не було.

— А мені теж цікаво — як краще?

Тон у неї такий був… Рес заплющив очі й глибоко вдихнув, видихнув, а потім подивився на мене:

— Ми про це ще поговоримо.

— Ммм, а я теж хочу знати, — Міреа підійшла й зупинилася за крок від нього, — то як?

Я закусила губу й повільно позадкувала до кабінету. У мене там підручників якраз повно, зошитів… зібрати потрібно… я взагалі зайнята людина.

— Ріє, почекай, адже він ще не відповів.

По-моєму, у нього мізки зараз геть відбило, так що навряд чи й відповість.

— А… мені потрібно це… рррречі зібрати.

— Шиангатські острови?

— Так.

— Тоді вам краще не спізнюватися, — вона поправила Ресу комір, що й без того лежав ідеально, — до зустрічі.

Дівчина граціозно розгорнулася й встигла взяти зі столу плаття та зробити кілька кроків, перш ніж він її гукнув:

— Міреа!

— Так? — вона так само граціозно повернулася.

А я, задкуючи, зробила кілька кроків і шмигнула в кабінет. Ні, я не чую звуку шикарного червоного плаття, що впало на підлогу. І того, як вони цілуються, теж.

Рес з'явився у дверях навіть не відразу після прощального клацання панелі в стіні, а вид… на цей раз не заважало хоча б комір поправити. Але одяг — справа десята, а от сам він важко дихав і погляд такий, наче він і не тут.

— Ресе, а сходив би ти… в душ. Холодний, — обережно запропонувала я.

— Поки речі збереш?

— Так.

Він загальмовано кивнув, довго дивився просто перед собою, а потім моргнув і все ж пішов у ванну.

***

Здається, у Рії зʼявилася "союзниця". Як думаєте, скільки вони нервів Ресу вимотають на пару?