24.2

День балу, як і в минулий раз, почався прекрасно. Я прокинулася з Ресом, чудово виспавшись, потім провела кілька відмінних годин в Шаарі, потім ми просто гуляли, розмовляли й веселилися, а вже ближче до вечора, ледь стемніло, я була повністю зібрана і йшла по гуртожитку з однією думкою. Як відреагує Джейк? 

Хлопець мене не розчарував — застиг, не маючи сили відвести очей, а через довгу паузу ковтнув і якось хрипко просвітив мене, що мій зовнішній вигляд «неповторний». Подала йому руку, а потім вже за звичкою, завдяки забаганкам Діра, обвила його шию руками, а хлопець обійняв за талію, притискаючи до себе. 

Мигцем зазначила два серцебиття: моє і його. Занадто швидкі, на мій погляд. А ще були сонячні очі переді мною й дихання, що почастішало й змусило вуста відкритися… а потім ми приземлилися. Не знаю, чому, але цей факт змусив відчути незадоволення. 

Втім, як тільки ми увійшли до зали, від нього й слід пропав. Не дарма стільки людей трудилися, тут все було продумано до дрібниць: декорації, світло, музика, навіть запахи кориці й ще чогось приємного. І не важливо, що це робили маги нижчих за мене очей. Я просто не буду сьогодні користуватися Зором, то й не відчую несправжності.

У першому танці я крутилася з Джейком і це було чарівно. Немов нічого навколо більше немає, були лише ми вдвох і цей танець. Запаморочливий, п'янкий, що відносить з собою всі думки й залишає лише один образ. Образ того, хто кружляв зі мною, від дотиків якого по тілу пробігала гаряча хвиля, чий сонячний погляд був спрямований лише на мене й змушував серце битися частіше.

Всю ніч я танцювала з Джейком і тільки з ним, а пішли ми лише коли вже гула голова й запліталися ноги. І розлучилися в гуртожитку, хоча ось як раз цього мені хотілося найменше… 

Звично згорнула в господарське приміщення в усіма забутому коридорі, звідки по таємних ходах дійшла до кімнати Реса й зупинилася. Перевіряти, чи немає там кого стороннього вже навіть не звичка — необхідність. І цей сторонній там був. Точніше була. Начебто навіть не стороння, а Міреа. Тільки їм зараз точно не до мене. 

Здається, самовладання Реса підійшло до кінця, і навіть не знаю, що було тому причиною — її приголомшливе червоне плаття або поведінка, яка, як завжди, кидала виклик. Немов почувши чиюсь присутність, Міреа розірвала поцілунок. Хоча ні, не почула — просто дражнилася. Рес потягнувся до неї, але дівчина притулила палець до його губ і щось прошепотіла. Мій друг шумно видихнув, торкнувся чолом її чола, а обійми стали міцнішими. І знову її шепіт, а її палець повільно окреслює коло по його вустах. Її рука забирається, знову шепіт, а я чомусь впевнена — слова діям суперечать. Але це була межа — Рес плюнув на слова й знову її поцілував, а Міреа не пручалася — відповіла. А я зрозуміла, що мені час звідси забиратися… 

Йти до себе в кімнату зовсім не хотілося, я там взагалі ні разу ще не бувала з моменту розмови з Карімою. Хіба що на кілька секунд заскакувала за речами або підручниками, і то поки її не було. А зараз вона там напевно була й зустрічатися я не хотіла. Загалом, прийняла єдине можливе рішення — пішла до хлопців. І, якщо вже я й так в тунелях, а година вже пізня і йти коридорами не хотілося, то я вирішила, що яка різниця? Мені ж не забороняли нікому про них розповідати? І скільки можна ходити до них по коридорах, а потім загортати в цей глухий кут, щоб потрапити до Реса?

Кімнату хлопців я знайшла не відразу, все ж звідси все виглядало трохи інакше й ходи в цій частині гуртожитку були мені не знайомі. Але знайшла, а потім ще трохи часу витратила на пошук тієї самої «мітки», на яку потрібно було впливати.

Брай лежав на ліжку, закинувши руки за голову, а Джейк сидів на стільці якраз спиною до мене, так що не зробити цього я просто не могла. Наклала полог тиші, акуратно зайшла до кімнати. Все зіпсувати міг лише Брай, який мене помітив. Зіниці хлопця здивовано розширилися, але мій палець біля губ все ж змусив його не просто промовчати, навіть залишитися нерухомим. А я підійшла ззаду до Джейка й закрила його очі руками. 

— Вгадай хто?

У наступну секунду, я навіть не зрозуміла, як це сталося, хлопець стояв на ногах обличчям до мене й міцно стискав мої руки. Правда, коли побачив і усвідомив, що це я, риси обличчя розгладилися й хватка стала куди ніжніше.

— Коханий, ти якийсь нервовий.

— Кохана, а ти не підкрадайся так, — відповів Джейк і поставив цілком очікуване питання, — кохана, а як ти сюди потрапила?

— От і мені цікаво! — погодився Брай.

Хлопець підхопився, як тільки зрозумів, що приховувати мою присутність не потрібно, і тепер досліджував стіну, за якою був прохід.

— Тунелями, — незворушно відповіла я.

— Якими тунелями?

— Такими. Таємними.

— Ель! Не можна так безсовісно дражнитися, мені ж цікаво! Це ж… це, — Брай активно зажестикулював, неспроможний підібрати «це ж», — це ж неймовірно! А багато їх? А як потрапити? А куди ведуть? А

— Браю, зачекай, — я відійшла на пару кроків від Джейка й озирнулася. — Для початку потрібно дещо змінити.

З цими словами підійшла до шафи й відкрила її, оцінила вміст і дістала одну з сорочок.

— Коханий, тобі ж не шкода?

Відповіддю мені стали два здивованих погляди, один з яких я прийняла за позитивну відповідь, а другий просто проігнорувала. А далі, супроводжувана все тими ж поглядами, попрямувала у ванну переодягтися. 

Як зайшла у ванну, зрозуміла, що просто переодягатися не хочу, так що по-швидкому прийняла ще й душ, а потім розплела свою зачіску і дістала безліч шпильок. Зробила інші дрібниці. Загалом, по-швидкому не вийшло.

Зате відчувала я себе тепер комфортно, все ж сукня — красиво, але не найзручніший одяг. Що добре, конкретно під цю сукню йшли ще обтислі шортики до колін з непрозорої легкої тканини, так що в них я й залишилася. А зверху сорочка Джейка. Цілком нормально, я взагалі до такого звикла — гардеробом Реса користуватися не соромлюся.