Глава 21. Тиждень Єднання

Віра — це те, що залишається з тобою
в найгірші моменти. Ніколи не втрачай віру.

Порада гастеліанського герцога

Ріане, ти гад, чесне слово! З твоєї вини (а з чиєї ж ще?), я зранку під час звичайного польоту до їдальні намагалася прогнати з голови зовсім непотрібні думки. А що я можу зробити, коли сиджу на колінах у хлопця, його руки обвивають мою талію, очі заворожують, а ця емаєва розмова все лізе й лізе в голову?! 

Що ще гірше — я здригалася й згадувала її від найменшого дотику, навіть коли Джейк ненароком зачепив мене ліктем на уроці. Просто сиділа й намагалася думати про те, про що потрібно думати, а він в цей час писав. І, дракон тебе задери, та раніше і я його й він мене кілька разів випадково ліктями зачіпали, але я ж так не реагувала! А тепер всі мої п'ять хвилин зосередженої боротьби взяли й пішли до посланників, бо все почалося заново! 

Та ще й Ані. Рес і Міреа весь день з її допомогою записками обмінювалися. Не знаю, про що насправді, але чого мені там тільки не ввижалося! І все кудись не туди… й знову звертало на сонячного, який сидів поруч! І чомусь ці думки були не неприємними, а навіть трішечки, на щонайменшу крапельку, мені подобалися. І це мені не подобалося найбільше! Ріане, я тебе вб'ю! Гррр, гад, просто гад. Вкусіть мене хто-небудь, мені це дуже потрібно!

Коли Рес ввечері похмуро оголосив, що скоро Тиждень Єднання, я мало не застрибала від щастя. Саме те, що потрібно!

— Рі, це аж ніяк не те, що потрібно. Це нові проблеми.

— Які саме?

— Наприклад, з ким ти полетиш?

— А з ким треба?

— Добре, слухай. Завтра, до речі, практика буде у всіх в класі — теж саме розповім і з організацією розберемося. І заклинання для цього повчимо, — він відволікся від планів і повернувся до мене, — перше — літають парами. Перший курс і п'ятий курс, другий-четвертий і третій-третій. Щоб вмілі вже були й за новачками приглядали.

— Нік з п'ятого.

— Нік — з корпусу великих.

— І що?

— Великі літають з маленькими. На скількох їх вистачає, їх же мало. Знову ж, щоб врівноважити силу. Вони по магії, а маленькі артефакти й амулети перевіряють.

— А інші маленькі?

— З нашими, скільки залишиться. І у нас, хто залишиться, середні з середніми.

— Тобто мені потрібно з нашим п'ятикурсником?

— Так. Але мені ця ідея категорично не подобається. Нік — це добре, це було б ідеально.

— А це можливо?

— Я не знаю… по ідеї, без дракона тебе можна спробувати з ним відправити. Ніби як теж на амулети…  нам же потрібно рівновагу? От і буде. З ректором про це поговоримо. Добре, тоді й твою функцію теж вирішили — по амулетах й артефактах будеш. Не знаю, складно це чи ні, я завжди за силу відповідав. Гаразд, наступне — це цілий тиждень.

— А Рис? Я не можу не літати до нього цілий тиждень.

— Згоден. Значить, тобі потрібно потрапляти в Шаар.

— А ми там цілодобово повинні щось робити?

— Ні, вам дають чітке завдання на тиждень, ділите його на сім днів. Зробили — гуляйте. Зазвичай ми намагалися за шість впоратися, щоб ще день вільний перед навчанням був. Це можливо, адже вас багато.

— Тобто в теорії, якщо ми впораємося з усім, то можемо вечорами бувати в Шаарі?

— Так, але це якщо ти з Ніком.

— А якщо ні?

— Тоді все просто жахливо… цей варіант не підходить.

— Нік навряд чи буде проти.

— Тут не його думка важлива, а думка ректорів.

Думка ректорів? Навіть двох. Не є добре.

Нік дійсно був абсолютно не проти, навіть навпаки — йому така ідея сподобалася. Просто ми в парі вже спрацювалися, один одному подобалися, то чому б і ні? І для нього проблема з Шааром теж була — тиждень туди не навідуватися в плани не входило. Це мій статус там якийсь дивний, а його обов'язки нікуди не діваються. Пояснюватися з кимось із маленьких він не хотів, але ж весь тиждень вони були б у зв'язці… коротше, потрібно було поговорити з ректорами, оскільки тільки вони й могли перешкодити такому ідеальному плану. Куди ми, власне, після вечері й попрямували.

— Андрейсе, це неможливо. Великі завжди літають з маленькими, їх і так недостатньо.

— Їх все одно не вистачає. Одним більше, одним менше, — тихо пробурчала я.

— А як там твій дракон? — звернув він на мене погляд. 

Ой, краще б я мовчала!

— В тому ж стані.

— Гм… у чомусь я з вами згоден — без дракона толку від тебе мало, з цим потрібно щось робити. Але чому ви вирішили, що їй потрібно летіти з великим?

— Баланс сил, — почав пояснювати Рес, — адже саме для цього їх і відправляють парами. І це як раз такий випадок.

— Припустимо, але пари доповнюють одне одного — магічна сила й здатність до артефакторики. Хто, у вашому випадку, буде займатися амулетами? Тому що великий на себе це точно взяти не зможе.

— Я буду.

— А ти вмієш? І де ти на це візьмеш сили?

— Нам будуть до вихідних проводити інструктажі. Навчуся. Здібності в мене є, практикою ерʼФасана теж задоволена. А для сил у мене є накопичувач.

— Не вистачить.

— Дамо їм землі біля Шаару, там і через риар досить набереться, — видав ще одну нашу ідею Рес.

— Ви ще й землі конкретні хочете? Ще побажання є?

— Ми ж не з особистих примх просимо! — обурила я, хоча це як подивитися, звісно. — Так я зможу виконати все необхідне, а інакше більшу частину роботи доведеться робити моєму напарнику.

Ректор був не в захваті, але за кілька хвилин переконань все ж на наші аргументи піддався, махнув рукою й послав до колеги з великих, мовляв, якщо він не проти — тоді будь ласка.

Ще перед приземленням біля їхнього корпусу очі мені повернули справжні, такі, з якими мене знає Нік. Ресу ректор зрадів і спочатку тільки те й обговорювали, як їхні з Ріаном витівки й суперечки ректорів маленьких з великим. А ще, між іншим, виявилося, що вони знову зробили ставки. Що ж, цього разу ректора маленьких чекає розчарування — Рес на вмовляння Ріана не поведеться, бо тут є я і ризикувати вчителюванням він не стане.