20.2

Зілля відновлення сил — найпрекрасніша штука, ось тільки кріпатури й банального болю в м'язах воно не скасовує. І якщо вперше це було не дуже помітно, все ж нас відпустили набагато раніше, а вдруге я втомилася, але це явно не було за гранню моїх можливостей, то після повноцінних трьох уроків у ерʼЕлона я банально не встала з ліжка. І на сніданок не пішла. І взагалі нікуди не пішла. 

Щоправда, коли Рес повернувся зі сніданку й приніс мені якихось бутербродиків, все ж встала, переодяглася й поїла, після чого знову завалилася на вже застелене ліжко. Нудно було… Рес же взяв мій підручник з артефакторики й сів поруч. Здивовано за ним спостерігала, а ось коли він відкрив його й почав читати — впала в глибокий шок.

— Рес?

— Так?

— А ти що робиш?

— Читаю.

— Еее, навіщо?

— А що тебе дивує? — він відірвався від підручника й подивився на мене.

— Не помічала за тобою прагнення до артефакторики. А ще ти й сам тут вчився, — і в тебе такий самий був кілька років тому, що ж тоді не читав?

— Та читав я. Спочатку. Але у нас практично ніхто нічого не розумів, а тому це швидко набридло. Знаєш, що це? — Рес витягнув ланцюжок риара з-під сорочки й показав мені фіолетовий камінчик кулястої форми, що там висів.

— Артефакт.

— Який?

— Без поняття.

— От і я теж.

— Знаєш, по-моєму, в книзі для першокурсників такого не буде.

— З чогось же треба починати?

— Класифікацію подивися, — порадила я.

Рес пробурмотів щось нерозбірливе й знову втупився в підручник. Підкинула йому Міреа задачку… а нічого, хай читає, може навчитися чомусь заодно.

— Я тебе чую.

— А ти не відволікайся.

Втім, спокійно почитати йому все одно не дали — за кілька хвилин почувся стукіт у двері, потім як вони відчинилися й кроки по вітальні в нашу сторону. Рес здивовано підняв брови, але поза була все так само спокійно-розслаблена. Він же може бачити крізь стіну. Я теж могла б, але мені дуже лінь та й витрачати енергію з накопичувача на таке шкода. 

Та й так я здогадалася. Кому іншому Рес би дозволив вести себе подібним чином? Тим більше коли тут я? Варіантів всього два, одного з яких давно немає в академії, так що це Міреа. Вона зайшла, оглянула нас і хмикнула:

— Ти ж не думаєш, що таке є в підручнику для першокурсників?

— А де є? — миттєво зацікавився мій друг.

— Ніде немає, він не базовий. Для двієчників — у нього більше ніж одна функція.

— А по частинах він тут є?

— А ти спочатку схему намалюй і спробуй на частини поділити, а вже потім подивишся.

Рес відкрив було рот, але так нічого й не сказав (взагалі дивний він при ній), а Міреа повернулася до мене:

— А тобі дещо принесла.

— Що? — я навіть перекинулася зі спини на живіт і підвелася на ліктях.

— Підійди.

Довелося встати повністю. Це було найнеприємнішим, адже тут рухалося і боліло багато мʼязів. Підійти було не так складно. А Міреа дістала кришталик на ланцюжку й простягнула мені.

— Що це? — запитав замість мене Рес.

— Захисний артефакт. При тому далеко не зі слабких. Бери, це подарунок.

— Дякую, — я взяла у неї ланцюжок і повісила на шию.

— Проти фіолетових результату не гарантую, але, у будь-якому випадку, попередить.

— Дякую, — це вже Рес, який теж підійшов і став поряд.

Вона подивилася на нього, усміхнулася й запитала:

— Коли летите до Шаару?

— Через годину, — доповіла я плани, озвучені мені з ранку. 

До речі, чому саме тоді я не зрозуміла.

— Та не обов'язково, — Рес знизав плечима.

Не обов'язково? А чому я тоді повинна сидіти годину тут, замість того щоб провести її з Рисом?! Пообурюватися мені не дали — сказали, що причина на те все ж була, а потім так взагалі виявилося, що летимо ми втрьох і зараз, тому що Міреа хотіла щось зробити з артефактом і моїм драконом.

Втім, в її мотивах я засумнівалася, бо ми б і самі змогли прочитати простеньке заклинання й капнути крові Риса, вона там не те щоб була необхідна. А ось причина Реса виявилася більш мотивованою — Ріан прилетів. Хоча теж я б посперечалася, бо годинку його почекати ми могли й тут, тим більше що він і сам заявився раніше, ніж планував. 

Чоловікові я щиро зраділа й навіть застрибала навколо й полізла обніматися. А тоді ми влаштували перегони на чотирьох! Не магічні, все ж ми в Шаарі і якщо удвох на великій висоті ще можна було акуратно заклинаннями покидатися, то ось вчотирьох — це вже перебір. І так хтось бурчав що тут прохідний двір. Втім, вигнати нас не намагалися. Так ось, перегони на чотирьох, навіть без магії — це неймовірно. Особливо якщо ти себе нормально почуваєш і нічого не болить. А це явно не про мене! Ну що за несправедливість?!

Я політала недовго, а потім попросила Риса мене спустити. Він міг полетіти без мене, але не став, так що сидимо внизу й сумуємо разом. За кілька хвилин до нас і Ріан спустився, пояснивши тим, що за Ресом ганятися не цікаво — не наздожене, а за Міреєю — травмонебезпечно. Розумію, з його то драконицею й за дівчиною ганятися? Ні, краще не треба. 

Стало нас четверо й нудно вже не було — Рін розповідав якісь історії, приколи, про Хінкару, а я — про академію й все, що там встигло статися. Заодно наскаржилась йому на Реса, тому що дістав уже зі своїми «голову відірву»!

— Рі, — Рін весело пирхнув, — ти зараз своєму чоловікові розповідаєш про те, що Ан проти твого гуляння з іншими хлопцями, — знову пирхнув. — Неправильна ти дружина, взагалі неправильна.

— Ріне, та в тому-то й річ! Ми не «гуляємо», ми просто друзі. А Рес не розуміє. Що мені тепер з хлопцями дружити не можна? А з ким? Дівчата вони ж неадекватні всі!

— Неадекватні, — тепер вже розсміявся, — знаєш, я щось згоден, але ти ж дівчина все-таки! Неправильна ти дівчина.

— Та я з ніг до голови в тебе неправильна! — жартівливо пхнув Ріна в плече й ображено надула губки. — Сам ти неправильний, зрозумів?