Глава 20. Провокації

Все добре, якщо можеш приземлитися.

Зі збірки приказок Дроакської імперії

Вихідні. Буває ж таке щастя! Не знаю чому, але останнім часом Рес не заперечував проти мого практично цілодобового перебування в Шаарі. Хоча була у мене одна думка, чому він не заперечував. З його-то манією відірвати голову Джейку, втрачати таку можливість зайняти мене чимось іншим було нерозумно. 

Сидіти цілий день у нього й робити уроки я не буду, це й так зрозуміло. По-перше, не настільки багато нам задають. По-друге, уроки я вже звикла робити з друзями, міняти це сенсу не бачу. І хоч це й набагато довше, зате й набагато веселіше. Загалом, не знаю, з цих або інших міркувань, але як Нік з ранку летів в Шаар (і я з ним, сама собою), так я там і була аж до того, як після обіду мене забирав Рес. 

Мені тільки того й треба — за своїм драконом я страшенно сумувала. І не важливо, що кілька годин ми літали й допомагали Ніку, а практично все інше — Айдару. Навіть це само по собі мені подобалося, адже зі мною був Рис. А після шаарівського обіду Айдар махав рукою й посилав нас з Рисом повеселитися подалі від нього (це щоб не бачити, що ми витворяємо)! Що потрібно для щастя? Дракон, простір і свобода (хоч і відносна). І дурень той, хто вважає інакше.

Коли сьогодні прилетів Рес, я буквально сяяла від щастя, так що в маленьких перегонах він відмовити мені не зміг. І це не просто перегони, ні, це магічні перегони. Як давно я нормально не чаклувала! Не ті всякі лікарські штучки, не ті штучні заклинання з підручника разом з Ані, а справжня практична магія, складні комбінації, обманки, прорахунок кроків і відволікаючі фактори, щити, стежилки, маячки, дрібні «капості» для Реса з Роком, пошук таких же спрямованих на нас. І все це на тлі шаленої швидкості, віражів, поворотів, різких знижень і підйомів. Перегони, справжні магічні перегони. Обожнюю!

Коли ми все-таки прилетіли в академію, я просто завалилася на ліжко й заснула — адреналін й азарт адреналіном й азартом, а вимотує така справа знатно. Заснула, щоб на наступний ранок прокинутися в прекрасному настрої й повторити. З тією лише відмінністю, що забрав мене Рес раніше, так що я навіть на обід в академії встигла. Туди я пішла тільки через друзів, а так я в Шаарі поїла й голодною не була. А друзі мені були потрібні, щоб дізнатися одну важливу річ — уроки вони ще не робили, бо мене чекали. Не тільки мені весь цей замаскований під роблення домашки балаган подобається.

Те, що все ж іноді слід ставитися до навчання серйозніше, ми зрозуміли на самостійній роботі. Наче десь щось таке чула, а от де й що — не пам'ятаю. І Джейк, судячи з косих поглядів на мене, теж не пам'ятав. На базові прості питання по класифікації ми-то без проблем відповіли, а ось два останніх, ті що складніше, де потрібно вже конкретно назвати… 

Я довго мізкувала в марних спробах щось згадати й в результаті нашкрябала один з родів драконів, що в голову першим прийшов. Може підсвідомість що з уроків винесла? Джейк подивився, запитально вигнув брову, мовляв, ти впевнена? Я? Впевнена? Ні. Цілком невпевнено кивнула головою, від чого брови сонячного ще вище піднялися. Трохи подумав, ледь помітно знизав плечима й теж почав щось писати. Потім подивився на моє останнє питання й категорично похитав головою. 

Хм, саме в останньому я була впевнена набагато більше. Насупилася, він теж. Знову перечитала умови, але ніякого іншого роду, що підходить під опис, не придумала. Джейк, судячи з усього, теж. Просто щось не сподобалося йому, що і сам не міг сказати. У всякому разі, написав те саме, з чого я й зробила такі висновки.

Результати наших вигадувалок отримали на наступному уроці, і вони не те щоб були поганими, але й не радували. Безумовно потрібно до процесу виконання домашки серйозніше ставитися.

— Так і думав, — дивлячись на виправлення, сказав Джейк. — Це не міг бути Драхан.

— То навіщо написав? — щиро здивувалася я.

Він зміряв мене уважним поглядом і подарував усмішку:

— Піддався на провокації однієї зеленоокої дівчини.

Я його провокувала? Ну так, звісно! Попри це, на губах сама розтягнулася усмішка.

— Тільки тому?

— Ну… ще я не знав, що інше написати, — знехотя зізнався хлопець.

Ото ж бо й воно!

— Саме так! Ніколи я тебе не провокувала.

— По-моєму, це якраз твоє улюблене заняття, — пробурмотів сонячний.

— Що?!

— Нічого, нічого, — Джейк чарівно усміхнувся й подав мені руку, — летиш, або підеш спотикатися?

От гад! От же ж гад!

— Ти нахабний нестерпний тип!

— Ах так? — він прицмокнув язиком, а Дір зробив від мене крок назад.

Ах так?! Відвернулася й з незалежним виглядом пішла, склавши руки на грудях. У спину мені почулося ображене «Ель», але я тільки вище задерла підборіддя й пішла далі. Іду, а дракон наздогнав мене і йде поруч.

— Ель

— Джейк

— Ель, давай, — простягнув мені руку.

Пф… 

— Ель, та ми ж жартували.

Жартуйте далі.

— Вибач.

— Обійдешся.

— А Дір? 

Бач, гад, знає, що його дракон мені подобається! Сам Ейдер трохи схилив голову й запитально подивився на мене. Показово відвернулася. Йду далі, і, що несподівано, дракон за мною йти перестав. От тепер я на вас дійсно образилась! Тільки встигла про це подумати, як мене взяли за комір в зуби й злетіли.

— Джейк!

Політ вирівнявся, та й взагалі не можна сказати, щоб я боялася. Кілька заклинань на собі відчувала — все ж ось так літати в зубах має, по ідеї, бути не найприємнішим, але було нормально. От гад, навіть коли нахабний до межі, і то ніби як турботливий! Але не в моїх звичках просто таке терпіти. Простягнула руку до Діра, він якось задумливо пирхнув і все ж вирішив допомогти. І ми протягнули нитку магії.

— Відпусти, — прошепотіла я.

Ще більш задумливо пирхнув, але провчити свого сонячного вершника не передумав, бо розтиснув зуби. Нитка задає траєкторію, ще трохи магії на поштовх й інші дрібниці (це вже з накопичувача, але на таке мені не шкода) й ось уже я сиджу в дракона на спині. Куди подівся сонячний? Так його іншим кінцем нитки смикнуло вниз, а Ейдер підхопив лапами.