19.2

— Андрейсе, я, звичайно, розумію, що так склалися обставини й вона не може ходити на практику, але ти не можеш малювати оцінки по дружбі з Ріаном.

Я ледь рот не відкрила. Що за абсурд?!

— Вони заслужені, — спокійно відповів Рес.

— Дійсно? Яким чином, дозволь запитати? Наскільки мені відомо, на практиці її ні разу не бачили. Та і як можна практикуватися без дракона? Артефакторика й алхімія — це я ще розумію, там можна обійтися накопичувачем. А магія?

— Дінаель не відвідує уроки на даху разом з усіма, тому що ми б не хотіли афішувати, з яким драконом вона тренується.

— Тобто дракон все ж є?

— Анірал, дочка Ринрока.

— Твій дракон? — ректор задумався. — Хочу на це подивитися, якщо не заперечуєш.

Ми не заперечували. Ані так взагалі зраділа такій можливості потрапити до кабінету ректора й обстежити його. Між іншим, однією з полиць шафи, заставлену всілякими штуковинами, вона обстежувала особливо уважно. Я вже розуміла, що це означає — артефакти.

— Чув-чув, — ректор усміхнувся, дивлячись на дракошку, — тепер розумію, чому ти на уроках ерʼФасани допомагаєш. Я чекаю, між іншим.

Ані слухняно перелетіла мені на плече, і ми показали кілька заклинань. Все б нічого, але ректор зацікавився питанням — а чому знову не ілюзії? Вступні згадав! Гр, та в кого ти такий уважний?! 

Ми ж їх вивчали одними з перших і це найпоказовіші й найбільш улюблені студентами заклинання. А я демонструю що завгодно, тільки не їх. І так, за них у мене оцінка також гарна стоїть. І на них він теж подивитися хоче. І що мені робити? Варто бурштиновому глянути на них, і він одразу зрозуміє — я не зелена. 

Рес теж помітно (тільки для мене) напружився й вже збирався щось сказати, як пролунав дзвінок. Ректор оглянув нас і махнув рукою, мовляв, гаразд, можете йти. Вже за дверима я видихнула з полегшенням і подивився на Реса, а той зробив страшні очі й похитав головою.

«І що нам робити?»

«Цю проблему на деякий час вирішили. Можливо — назавжди. Побачив, що я їх не вигадую, не буде ж він перевіряти всю програму. У всякому разі, до іспитів».

«А на іспитах?»

«До них ще далеко, щось придумаємо» — відмахнувся Рес: «йдіть, а мені на дах потрібно».

Може зараз він і задовольнився, але дійсно слабо віриться, що на іспитах не згадає про ці «дивацтва» (адже згадав сьогодні!) й знову не поцікавиться. От Емай! Гаразд, зараз — Ані й практика, проблеми — потім, вирішуємо в міру їх появи. Жахливий тип мислення, добре, що тут Даміра немає, щоб це помітити.

Після розмови з ректором ми з Ані практикувалися вʼяло. Я все була в думках, тому навіть зраділа, коли настав час йти на мови. Це змусить мене відволіктися. Судячи з поведінки Анети, за практику вона Брая «не пробачила», тому що демонстративно сіла на парту попереду, нашу з Джейком, між іншим. Я в задумі на це подивилася й сіла до неї. І якщо Брай ніяк не відреагував, чи то вже відчаявшись, чи то просто забивши (це в його стилі), то от Джейк… 

— Вибач, не всі такі розумні як ти! — огризнулася я після чергового його «виправлення». 

Не сподобалося йому, як я слово пояснила, бачте! Але вгадали ж!

— Так, я такий, — серйозно заявив хлопець, — розумний, красивий, — і взагалі низка суцільних епітетів, що показують який він чудовий

— Конг-ронгівська, будь ласка, — мстиво повідомила я. — І все це теж переклади.

Джейк лукаво усміхнувся й щось тихо сказав Браю. І от підлаштовано все це, чесне слово! А як інакше пояснити, що саме сьогодні ерʼТарлор влаштував гру парта на парту, замість звичайних на весь клас? І ще те, що ми були саме проти команди хлопців? І те, що зараз була їхня черга загадувати слово, а наша — ставити питання й вгадувати його? І, нарешті, те, що ми билися над цим емаєвим словом хвилин десять, отримуючи у відповідь «ні» й «ні»?

— Ель, хочеш підказку? — Брай хихикнув.

— Давай, — погодилася я. 

Від нього можна, він же не цей бурштиновий гад.

— Ти цього слова не знаєш.

— Дякую, Браю, ти мені дуже допоміг! — беру слова назад — цей теж справжнісінький гад. — Джейк придумав, так?

Кивнув. Хлопці переглянулися й засміялися, а от мені придушити декого хочеться! Чим далі, тим більше. Анета поруч теж скрипіла зубами. Зате, коли нам повідомили, що це «ось прямо як ми», дві мстиві дівчини переглянулися, на їхніх обличчях з'явилися задоволені посмішки, і хтось почав сипати далеко не приємними характеристиками, не лінуючись для цього навіть в словнику пошукати.

— Гад, — першої сповістила я.

— Ні, це прикметник.

— Гадистий.

— Ні.

А далі пішло-поїхало. І якщо спочатку хлопці сміялися, то потім усмішки погасли, а Джейк так взагалі скорчив найбільш скорботно-зворушливу пику й почав дивитися на нас сумними очима.

— Не дивися на мене так, — не витримала я.

— Чому?

— Думати заважаєш.

— Чому?

— Джейку, відвернися, будь ласка.

— Чому?

Та тому що реально не виходить шукати чергове гидотне слівце під таким поглядом!

— Чому?

Я ж не говорила цього в слух?

— Чому?

Так, а ось тепер це напружує.

— Чому?

— Та досить чомукати!

— Чому?

— Нестерпний! — якраз догортала я словник до потрібного.

— Чому?

— Джейку, — раптом мій голосочок такий ласкавий став, — а знаєш, що?

— Що? — він навіть перетворився на нормального хлопця й з інтересом подався вперед.

— П'ять синонімів! — припечатала я.

Скис миттєво. А потім вдоволено усміхнувся.

— Ель… П'ять синонімів, будь ласка.

— На що?

— Ти його двічі на ім'я назвала, — підказав Брай.

— Ах на це, — протягнула я, усміхаючись.

— Ой, ні, не треба, — передумав цей, якому синонімів за останні хвилин десять ще не вистачило.