Глава 19. Загрози реальні й уявні

Найважливіше — завжди в деталях.
Уважно слідкуючи за деталями
можна зрозуміти справжню суть речей.
Урок шианкарського герцога

П'ятниця. Змилуйся дракон, не хочу вставати. Можна удати що мене тут немає? Сховатися? Втекти?

«Рі!» — Рес пирхнув: «не все так погано».

«Не все так погано?! Ти взагалі був в ерʼЕлона на уроці? Все дуже дуже погано!»

«Рі, я п'ять років був у нього на уроках».

«Та нічого ти не розумієш! Адже минулого разу ми півтора уроку від сили з ним були» — я застогнала: «А що буде за три? Він обіцяв поблажку, але все ж таки».

«Поблажку? На сьогодні?»

«Ага. Так зрадів, що від боргу позбувся, що навіть вирішив нам віддячити. Взагалі він ненормальний якийсь і сміється весь час».

«Дивно. Мабуть, справді сильно зрадів. Він ніколи поблажок не робить».

«А за що він тобі винен був?»

«Студентська суперечка».

«А детальніше?» — я навіть підвелася на ліктях і заглянула йому в очі: «може ми всі з ним посперечаємось?»

«Це навряд чи. А якщо й посперечаєтесь — не допоможе».

«Чому?»

«Тому що програєте».

«А що за суперечка?»

«Що ефективніше — за раз на знос або ривками. Він сказав, що якщо я ривками зможу хоча б виконати все те, що він може за раз, навіть на час не звертатиме уваги, буде мені винен».

«І?»

«І ми в кінці кожного року влаштовували “змагання”».

«І?»

«І після цього мені навіть зілля, зварене кращим алхіміком курсу, не допомагало. Я коли сперечався навіть не уявляв, на що підписався. Він… нормальні люди й половини того не зроблять!»

«Але ти все ж виграв?»

«Так, після п'ятого курсу. П'ять років він над нами знущався, і щоб я потім і не зміг? Ніхто з курсу б не повторив, але в нього для мене завжди були особливі тренування».

«Та куди вже особливіше?!»

«У нього завжди є куди».

«Рес… а ти його на нас витратив».

«Для тебе мені не шкода» — він тепло усміхнувся: «та й справа була зовсім не в бажанні, сильно воно мені треба. Заради якогось міфічного бажання я б цього не зробив».

«А заради чого?»

«З принципу. Довести йому. Довести собі. А він говорив — з упертості… я й зараз згадую вираз його обличчя, а зовсім не це бажання».

«Чого тоді він так зрадів позбутися його?»

«Думаю, був упевнений, що я придумаю особливо витончену гидоту. Вже за стільки мук… така маленька помста».

«Він тебе не знає» — впевнено заявила я: «ти не такий».

«Не такий? Рі, перший час я наполегливо намагався придумати гидоти».

«Але ж не загадав».

«Я не придумав нічого такого, що було б гідною розплатою».

«А потім?»

«А потім ми з Роком літали на той континент. Я оцінив його тренування й навіть перейнявся вдячністю».

«Аааа».

«Рі, ривки — це прекрасно, але не можна робити ставку тільки на них. І ще набагато простіше перенести магічне виснаження, коли на фізичному рівні відчуваєш себе більш-менш. І не завжди варто покладатися на дракона. Рис тебе побереже, не дасть перейти за межу, а потім вам обом це відгукнеться».

Так, вірю. І про те, що мене побереже й швидше сам зробить цей останній крок, і про те, що розплачуватися будемо обоє… як там Ріан говорив — всі залишилися живі? Цього достатньо, а решта — сама ж потім подякую. Мабуть.

Засумніватися в мене приводів було досить, цілих три уроки приводів. «Поблажка» ерʼЕлона на сьогодні полягала в тому, що своє пакостите заклинання він не використав. Проте, кілька годин постійного чергування силових тренувань і бігу — це не жарти, втомилася навіть я, при тому сильно. 

Поведінка ерʼЕлона відверто напружувала — він до мене придивлявся. Не те щоб весь час, але як мінімум кожні хвилин десять я ловила на собі його погляд. І все б нічого, я б зрозуміла — ми ж на уроці, але такою увагою відзначалася тільки я.

Коли ми добігли до академії, одногрупники, нікого не соромлячись, повалилися на землю. Стояти залишилися лише я й ще кілька хлопців, серед яких і Джейк з Браєм. Хоча, по-моєму, вони б теж не проти, але гордість не дозволяла — я ж стояла. 

ЕрʼЕлон знову подивився на мене. Це напружувало, сильно напружувало. Що йому потрібно? Якщо раніше мені було не до цього, то зараз так само дивилася на нього. Стояла. Відновлювала дихання. Чекала. Він усміхнувся, а я запитально підняла брови.

— Швидко відновлюєшся, — нарешті сказав ненормальний мучитель.
Чиста правда — задишка вже пройшла, хоча слабкість і втому відчувала звірячу. Стояла. Мовчала. Чекала що ще скаже.

— Фізична підготовка не жахлива, — тим часом видав він.
Хм, це нібито похвалив? Мовчала далі, чекаючи продовження.

— Чого не можна сказати про витривалість.
Дивлячись з якої точки зору. Просто я під витривалістю до цього дня трохи інше мала на увазі.

— Нахабна.
Навіть коментувати не буду!
— Ти мені нагадуєш… 
— Нагадую кого?

Провокація, знаю, але ж я не могла цього не запитати? Якщо сама не розуміла, про кого він, само собою. І, звісно, я не розуміла. Навіть не здогадувалася, от зовсім. ЕрʼЕлон тим часом усміхнувся, похитав головою, розвернувся й пішов. 

Що це взагалі було? І чи варто хвилюватися?

***

Прокинулися ми знову в рядочку на ліжку. Ну як прокинулися? Я розплющила очі й навіть піднялася, Джейк теж, а от Брай… 

— Брай! — нуль реакції. — Браю, вставай! — трясу його за плече, але хлопець перевернувся, щось пробурмотів, — Брай! Ходімо, ми й так запізнюємося!

Він не реагував. А ми запізнювалися, справді запізнювалися. В минулий раз повернулися хоч раніше, а зараз поки дісталися до кімнати вже практично вся перерва й минула. А ми ж ще валялись у сні кілька хвилин. До речі, не знаю, скільки. Навіть приблизно не знаю, бо ми не засікали. Дзвінок вже певне був.

— Брай!

Ще декілька жалюгідних спроб не досягли успіху. Анету б сюди, але її немає.