Глава 17. Артефакторка

Чоловікам жилося б простіше, якби жінки завжди

 займали однозначну позицію й не забували про неї повідомляти.

Фраза самотнього заплутаного чоловіка

Я відкрила повіки, пробіглася поглядом вгору й натрапила на два фіолетових ока.

«Про що думаєш?»

«Про те, що ти тут робиш другу ніч поспіль».

«Висипаюся».

«Ага».

«Рес?»

«Що?»

«А що за символи світяться в тунелях?»

«Які символи?»

«Такі, що світяться».

Що не зрозуміло? Рес так на мене глянув, що я все ж пояснила: 

«У дівчат в крилі бачила й за кілька поворотів звідси теж є. На стінах, на рівні очей. Багато. Такий великий білий прямокутник, що світиться. Складно це не помітити, знаєш».

«Ці символи?!» — Рес помітно напружився: «і ти їх бачиш?»

«Ні, придумую. Що за символи?»

«Рі, це погано. Це дуже погано. Не торкайся їх».

«Чому?»

«Це прохід… і тобі туди не потрібно».

«Прохід?»

«Так, прохід. Більшого я сказати не можу — не маю права. Але повір, тобі туди не потрібно».

«Ти так розповідаєш, що мені прямо цікаво».

«Рія! Я тобі кажу абсолютно серйозно — не торкайся. Торкнешся — пошкодуєш».

«Та добре, добре, я зрозуміла, заспокойся».

«Точно?»

«Точно — не торкатися символів, що світяться».

«Добре» — він справді трохи заспокоївся.

«А сильно пошкодую?»

«Раелія!» 

Ой, моє повне ім'я з вуст Реса — це погано.

«Та все, все, я зрозуміла» — швиденько виправилася.

«Сильно. У нас з'являться нові проблеми».

«Буду їх обходити» — знехотя пообіцяла я. 

Мені ж не складно, це просто був інтерес… 

Зі сніданку я втекла, відговорилася створенням накопичувача (Брай закотив очі й знову заспівав пісню про вічну артефакторику). Хоча чому відговорилася? У планах на день як раз накопичувач і був. Ще уроки на тиждень, але це вже справа десята. Головне — накопичувач.

Я як раз збирала по кімнаті Реса розрізнені листочки з моїми записами, коли пролунав стук у двері.

«Я невидимість на тебе накинув» — відкриваючи, послав він мені думку.

На порозі стояла ерʼФасана. Ну як стояла? Ледве двері відчинилися, вона привіталася й по-хазяйськи зайшла всередину, миттю оцінивши обстановку й попрямувавши прямо до столу, де лежав куплений браслет. Оглянула його й вдоволено кивнула:

— Хороший. Ви готові?

— Майже, — відповів Рес, знімаючи з мене заклинання.

— Чудово, — вона сіла на стілець.

— А ви з нами? — вирішила уточнити я.

— Ти ж не думала, що я дозволю тобі створювати артефакт явно не початкового рівня лише в компанії цього двієчника? І давай без формальностей, наодинці можна просто Міреа.

— Здорово, — зраділа я, — дякую!

— Та нема за що, — вона усміхнулася. — Шукай все інше й полетіли.

***

Про те, що взагалі-то ми прилетіли не самі й там внизу ерʼФасана, яка тут щоб допомогти з артефактом, я згадала хвилин так через двадцять, не раніше. Після цього засоромилася, і ми почали знижуватися. Втім, вони не нудьгували — розмовляли. Не знаю, що вона говорила, але Рес не зводив з неї очей. Хоча, можливо, справа тут більше було в мові тіла, а те, що вона її використовує, помітила навіть я. І вельми красномовно, між іншим. Але на відстані, при цьому обрубаючи будь-яку його спробу наблизитися.

Я б навіть подумала полетіти далі й залишити їх, але нас з Рисом помітили, так що довелося приземлитися. Міреа підійшла до нас і стала знайомитися з моїм драконом, а Рес все так же сидів на місці, здається, навіть не дихаючи. Хм… от Емай, ти навіщо від мене блок поставив? Так нечесно!

Рес сіпнувся й подивився на мене з таким виразом обличчя, що я вмить удала ніби взагалі ні при чому й відвернулася до Риса й Міреї. А вона уважно спостерігала за мною. Одними губами запитала:

— Блок?

Я повільно кивнула, а дівчина вдоволено усміхнулася, підморгнула мені й відтягнула нас з Рисом на кілька метрів вбік створювати накопичувач. Завдання було не з простих, я взагалі боялася щось сплутати, адже друга спроба в нас може бути лише через тиждень. А він уже потрібен і на артефакторику, і на алхімію теж, та й взагалі! 

Відчула, як підійшов Рес і поклав руки мені на плечі в бадьорливому жесті. Вдихнула, видихнула. Чого це я, справді? Зосередилася, подумки налаштувалася на сидячого тут же Риса. Полетіли.

Мені здавалося, це тривало цілу вічність. І тільки через цілу вічність, коли ми закінчили обплітати останню намистинку тонкими нитками магії, я полегшено зітхнула й заплющила очі, перед якими вже почали танцювати різноколірні зірочки. Почула стривожений голос Реса, йому щось відповіла Міреа, а далі — темрява.

***

Ледве Рис розгорнув свою імпровізовану ковдру, а я замружилася від яскравого світла, як тут же підскочив Рес.

— Рія?

— Привіт.

— Привіт, — він усміхнувся, — ти як?

— Наче добре, — я потягнулася й встала, — скільки я спала?

— Близько години.

— Цілком нормальне явище, — сказала Міреа. — Чим сильніше викладаєшся, тим потужніше накопичувач, а після такого завжди потрібно відновитися.

— Вийшло?

— Так, — вона теж усміхнулася, — і навіть дуже й дуже хороший. Хоча з огляду на, що ти фіолетова, а він — Елдірон, це не дивно.

— Хочу перевірити! — у мене загорілися очі.

— Тобі небажано чаклувати до завтра так точно.

— Небажано?

— Щось масштабне — вкрай небажано. Дрібне можна, але теж без фанатизму.

Я зажурилася. Так не чесно! Створила щось, а перевірити — не можна. Але не це найгірше — в такому випадку немає жодної причини залишатися в Шаарі, жодного вагомого аргументу. Крім мого бажання, само собою.

— Рі, я ж не тиран. І ти заслужила.

— Перегони? — мої очі тут же засяяли.

— Якщо хочеш, — Рес знизав плечима, — але без магії.