16.2

Збиралася я в кімнаті Реса, причин на те було кілька. Тут була ванна, між іншим, набагато більша й просторіша студентської, та ще й повністю в моєму розпорядженні. Тут було набагато більше місця — кілька кімнат — в яких не металася в зборах ще одна дівчина. Та й сама ця дівчина… 

Наше з Карімою спілкування зводилося мало не до того першого діалогу. Так виходило, що у своїй кімнаті я бувала тільки ночами, половину з яких проводила в Реса, а коли приходила в кімнату ця неприємна особа швидко провокувала мене забратися звідти якомога швидше або терміново лягти спати. Не знаю, чому вона мене так не злюбила ще з першого дня, але що вона до моєї присутності, що я до її явно не прагнули. Тих десяти хвилин до відбою вечорами (а я спеціально приходила якомога пізніше, щоб з нею менше стикатися) і ті пів годинки зранку або я, або вона були у ванній, так що цілком терпимо, а от збиратися на бал в її компанії мене взагалі ні крапельки не тягнуло. Тим більше коли можна робити це в компанії Реса.

— А де Ріан? Невже досі в Хінкарі? — запитала я, вже крутячись перед дзеркалом. 

Не знаю, чому раптом про нього згадала саме в цей момент.

— Ні, там він всього пару днів був, більше й не потрібно. Лише навідуватися іноді.

— Хм, а чому тоді він не тут?

— Подивися на себе в дзеркало й скажи мені, чому він не тут.

Подивилася, оцінила, зрозуміла чому раптом про нього згадала. Хоча ні, все одно не зрозуміла. Але виглядала я… з ніг зшибательно, це точно. Йому мене явно не варто такою бачити, догралися вже один раз.

— Так він після балу прилетить?

— Ні.

— Чому? — я з нерозумінням подивилася на Реса.

— У нього й своїх справ вистачає, не буде ж він тут сидіти з нами п'ять років? Що йому тут робити? Та й ректора, — смішок. — Його присутність не радує.

— Але взагалі ж він буде прилітати?

— Взагалі буде. Чому тебе це так хвилює?

— Не знаю, — абсолютно чесно відповіла я, починаючи думати вже про інше. — А він… сильно там зайнятий?

— Раніше йому це не заважало. Але мізків вистачити повинно, а якщо ні — Міа пригляне, це як раз по її частині — оберігати дівчат від нього.

— А чого вона до нього так? Явний перебір, по-моєму.

— Та у них обох, — смішок. — Явний перебір. І не чіпає вона його просто так, тільки якщо образить дівчину. Або кине, а вона образиться. Тепер — якщо підійде теж.

Вкотре я пожаліла свого чоловіка, але тут знову згадала про інше.

— А до тебе в академії теж приставали?

— Теж?

— Друзі скаржаться.

— Три бурштинових на курс… хай не ниють, я взагалі один на два курси був.

— Чому на два?

— Перший — мій, і другий, на рік молодше, курс Ріана, з яким я навчався після того, як повернувся.

Ааа, через мене ж… 

— Це я вже не кажу про тих, з ким я не вчився, тому що вони теж, — Рес повів плечима. — Знаєш, з якогось боку навіть добре, що в тебе зараз очі зелені.

— Все так погано?

— Не те щоб погано. Наполегливих знаходиться трохи, може дві-три в групі, але таке відчуття, що вони всюди. Як повернувся взагалі проходу не давали… деякий час.

— Деякий?

— Рі, ось воно тобі треба?

— Треба! — безапеляційно заявила я. — Цікаво ж!

— Цікаво їй, — пробурчав мій друг. — Розібралися ми з ними з усіма, потім жили спокійно.

— Розібралися? — не відставала я.

— Так.

— Як?

— По черзі.

— Рес!

— Когось на Ріана перекинули, інших послали куди подалі. Ще є відмінний спосіб — починаєш з кимось зустрічатися, від тебе відстають, а дівчину з поля зору не випускаєш — при тобі до неї не лізтимуть.

— Перекинули на Ріана?

— От причепа! — він закотив очі. — Так.

— Це як?

— Як-як, дуже просто. Дівчата — взагалі створення дивні, вони хочуть влади й грошей, але при цьому ще й любові. І перемикаються між цим туди-сюди, не маючи сили визначитися. Ті, що лізуть — їм же все одно, хто я, вони прийшли за іншим — за очима. Навіть не тільки за очима. Ти розумієш.

Ще б не розуміла — найбагатший герцог імперії, фіолетовий і з Елдіроном!

— І ось поводишся як справжнісінький козел, а на тлі така лапочка Ріан… він взагалі буває до неможливості милим, якщо захоче. І такий гарний, співчутливий, турботливий і не козел, як деякі. От їх і переклинює на інше: романтика, мрії, любов.

— Їх? Хочеш сказати таких було багато?

— Не те щоб багато, може дві, — під моїм поглядом Рес зніяковів, — припустимо, три.

— І що далі?

— А що може бути далі? Ріан — особа вітряна, там любов'ю й не пахне. Місяць-два й хтось із них когось кидає, Міа сердиться, потім… 

— Можна починати заново, еге ж?

— На зразок того, — він ще більше зніяковів, просто в мене такий тон був нехороший.

— Козли ви все-таки, навіть прикидатися не потрібно!

— Ми козли? А хто їх лізти просить?! Це взагалі крайня міра була, якщо інше не допомагало. Ви на першому курсі, діти ще, а от потім їхні методи… дорослішають. З нормальними хорошими дівчатами ніхто так не поводився.

— А про те, що зустрічатися починаєш і від тебе відстають? Ти для цього ненормальних дівчат використовував? — зараз на Мію стану схожа, чесне слово!

— Нормальних. Вони мені правда подобалися, а те, що інші відставали — приємне доповнення.

— Точно? — я трохи заспокоїлася.

— Точно.

— А Ріан… він… 

— Був явно не проти, — Рес хмикнув. — І взагалі дивувався, що мені не подобається.

Що не подобається? Персони, яким важливі лише титули й багатство. Всі як один противні — я й сама на балах і світських зустрічах встигла це оцінити. Може воно справді так краще — з зеленими? Можу спокійно вчитися, ніхто не намагається закохати мене в себе, щоб залізти в герцогську казну.

Без Риса, звісно погано. І те, що я навіть корпусу від гуртожитку дістатися сама не можу, теж. Зате було приємно, що мене завжди чекали Дір з Джейком.