Глава 16. Бал недозволеного

Справжній танець — політ душі.

Слова шианкарської герцогині

На ніч я знову напросилася до Реса, речі теж до нього взяла, так що вже в шість десять абсолютно зібрана й в прекрасному настрої вискочила на вулицю до Ніка. За Джейка я не переживала — вчора за вечерею попередила, щоб сьогодні мене не чекав. У пориві почуттів спочатку хотіла йому не говорити, така маленька помста, але швидко напоумила себе, тому що… багато чому. Це явно немаленька помста, та й гірше зроблю лише собі. Навіщо? Адже все вчорашнє — це гра, а ось це вже б вийшло за її рамки.

Що ще потрібно для щастя з ранку, крім як тепла подушка-Рес і Ані під боком? Політ до Шаару!

З Ніком ми встигли виконати половину наміченого, коли прилетів Айдар. Подивився на нас, хмикнув і потягнув їсти бутерброди з чаєм, бо як лікар він не міг витерпіти подібного знущання з організму. Після цього життя стало здаватися ще більш райдужним, ми з Рисом виявили надмірне прагнення вилікувати й навіть перелікувати всіх і вся, так що останні пів години в очікуванні Ніка нас навіть відправили відпочити. Мовляв, надопомагалися вже, йдіть собі. 

Ось що-що, а відпочивати ми точно не збиралися, тому цілих тридцять хвилин всі шаарівці мали задоволення спостерігати, як по небу носиться вихор, витворяючи Емай знає що. Здається, після цього Айдар більше не буде мене відпускати, а то він, як лікар, навряд чи зможе витерпіти ще одне таке знущання з організму. 

Хитало мене після подібного знатно, але усмішка була від вуха до вуха.

— Народ! — я увірвалася до хлопців у кімнату в самому благодушному настрої й повисла на Джейку, який перший під руку потрапив, обіймаючи його. — Народ, ви ж мене любите?

— Ага, — якось придушено прохрипів він, — відпусти, а?

Перестаралася трохи, з ким не буває? Живий, здоровий, віддихався вже. Все нормально.

— А що ти хочеш? — поцікавився Брай.

— Мені потрібно в Лаерт.

— Навіщо?

— Потрібно знайти браслет для накопичувача.

— Знову артефакторика?! — він закотив очі.

— Ель, який Лаерт сьогодні? — Анета теж була тут. — Сьогодні ж бал!

— Ой, я тебе прошу, таке враження, що ви ось весь день будете сидіти й готуватися до нього! Ще навіть не полуденок, а бал після вечері. Ну давайте! Будь ласка, — я зробила зворушливі очі й склала руки в благальному жесті. — Ането, невже ти не хочеш перед балом походити по ювелірних рядах? А що як ми знайдемо там щось надзвичайно-класне? Може там зараз якраз будуть сережки твоєї мрії, а тут і привід їх одягти ввечері буде! — до дівчат підхід знайти не складно. — А потім по місту походимо, зайдемо кудись — буде весело, — закинула я вудочку й для хлопців.

— А мені подобається твоя ідея, — протягнула Анета. 

Я ж казала!

— Джейк?

— Знаєш, Ель, тобі складно відмовити, — усміхнувся хлопець. — Особливо коли ти так сяєш.

Я усміхнулася у відповідь. Так, знаю, у мене дійсно чудовий настрій, я зараз готова вийти на вулицю й танцювати з кожним зустрічним, розспівуючи якихось веселих пісеньок.

— Брай?

— Ти з нами, — не дала йому заперечити Анета.

 «Рес, ми в Лаерт».

«Хто “ми”?»

«Я, Джейк, Брай й Анета».

«Пфф, а чому ти їх покликала, а не мене?»

«А ти хіба хотів? А то я не знаю, як вас з Ріаном за ті пару тижнів дістали всі ці лавки й покупки! І ще — навіть Нік сказав, що в нього справ до балу повно, а ти взагалі вчитель».

«Тільки тому?»

«А чому ще?»

«Та якось підозріло багато часу ти з ними проводиш».

«Ресе, не починай! Ми начебто це вже з'ясували».

І дратує мене ця тема. Ось хочеш — сам мене всюди вози, а ні, так і мовчи собі! І взагалі, досить хлопця чіпати!

«Відкручу голову» — незмінна відповідь.

«Бе-бе-бе» — перекривляла я його: «коротше, ми полетіли».

«До обіду повернетеся?»

«Не знаю, подивимося».

Хлопці б може теж не проти були зробити це швидко, але не вийшло. Потрібний браслет не хотів знаходитися дуже довго.

— Цей? Не може бути!

Брай на радощах мало не застрибав, заплатив за браслет, сунув мені його в руки, поки не передумала, і випхнув на вулицю. Ми з Анетою переглянулися й захихикали. Нам-то ходити по всяких лавках і розглядати різноманітні браслетики-кулончики-сережки подобалося, Джейк теж стоїчно терпів і мовчав, а ось Брай звірів з кожною хвилиною.

— Брай! Там були такі сережки! — Анета ображено надула губки.

Хлопець тихо загарчав, звів очі до неба, але слухняно пішов з нами назад. А Анета зображала крайню нерішучість, металася від одних сережок до інших, а потім взагалі почала дивитися на кольє, після чого перейшла до колечок і знову повернулася до сережок… всіляко вона його дратувала, коротше. 

Хвилин так через десять (він довго тримався, справді дуже довго) Брай заявив, що ми забираємо все й знову повторив маневр зі всунутим в руку пакетом і витісненням нас на вулицю. А Анета злегка очманіла від такого. За десять то хвилин вона встигла приглянути три пари сережок, кольє, підвіску й два кільця й ​​все це в сумі немало виходить. Особливо для тих, у кого немає доступу до нескінченної скарбниці ерʼДераонів, отриманої завдяки геніальності Даміра, і їм же підтвердженої необхідності купити все й в необмежених кількостях. Бо ми з хлопцями влітку купували в рази, в рази більше. Але діти-маркізи — це не ми.

— А зараз що не так? — болісно запитав хлопець.

— Брай… я… 

— Подобається?

— Дуже, — щиро видихнула Анета. 

Ще б дівчина стала міряти те, що не подобається!

— Носи на здоров'я, — усміхнувся, і тут вже було не тільки полегшення від того, що це «катування» для нього закінчилася.

Анета теж усміхнулася й поцілувала його в щоку, від чого той зніяковів. Хм, Брай зніяковів? Це щось новеньке!

Далі були прогулянки по місту, сміх і жарти, дражнилки, які непомітно переросли в гру наздоганяння мене. Знаю, три маркізи й графиня, які бігають по площі навколо фонтану й грають у квача — це щось. Але ж весело! Я буквально на секунду забарилася й на мене ззаду налетів Джейк, обхопив руками за талію й закрутив довкола себе. Жартівливо відбивалася, але він притиснув міцніше й прошепотів: