Глава 15. Мучитель та борг

Та це складніше, ніж риар шукати!

Популярний вислів зневірених студентів

Ось вона — година ікс. Фізична підготовка. Три уроки підряд, потрібно зауважити. І мені чомусь страшно. Чому? Так залякали всі підряд, що б їм усім так само спалося добре!

— Мене звуть Мерін ерʼЕлон, хто цього ще не знає, — смішок. — Тому пощастило.

Та що за Емай, ще один?! Може вистачить вже?!

— Так, а тепер покликали драконів і полетіли.

— Куди? — хтось із дівчат.

— Назустріч вашій смерті, — знову смішок.

Та що це таке?! Може вони змовилися й просто система в нього така — залякати, щоб не лінувалися?

Вже звично сіла з Джейком. Чим далі ми відлітали, тим більше й більше нехорошим ставало в мене передчуття. І воно стало просто жахливим, коли ми нарешті знизилися й вчитель скомандував драконам: «забратися куди подалі». А ось нам потрібно було бігти назад до академії. 

Він знущається, так? Те, на що середньому дракону потрібно хвилин десять швидкого польоту, у нас займе огого скільки часу. А, втім, хіба в нас не три уроки? Добігти, думаю, встигнемо, а кілька годин побігати я можу, це не фатально. Навіть не дуже складно. Тим більше, що темп він дозволив вибрати будь-який, аби нам нормально було. 

Побігли, а я ось все думала — в чому підступ? Тобто я б повірила, що кілька годин бігу — складно, на межі (а то й за межею) можливого для всяких дівчат і навіть хлопців, але Рес? Заганяти до півсмерті? Йому для цього потрібно набагато більше часу (дні два принаймні), залежить від місцевості й від погоди. А тут, між іншим, лужок рівний, погода зараз теж нормальна — не холодно, не жарко, що не мокро. Так в чому підступ?

Підступ виявився не відразу й це був навіть не один підступ, а відразу декілька. Перше — спокійно бігати він нам не дав, кожні хвилин п'ять-десять змушував зупинятися й відтискатися, присідати, щось ще з силового робити. Така схема сама по собі досить сильно вимотувала, але й цього йому було мало. 

Я навіть не відразу зрозуміла, чому це найшвидші раптом стають не такими швидкими, вже й біжать повільніше, і роблять все немов через силу? Чому, не дивлячись на великий розрив між нами спочатку, адже багато хто вирішив влаштувати забіг на швидкість, зараз всі знаходяться в зоні моєї видимості? А потім… 

Після другого або третього силового підходу я встала й побігла, але бігти немов стало складніше. Неначе борешся проти чогось, наче портфель одягнув із зайвими кілограмами п'ятьма, як ніби під водою біжиш. Немов все разом раптом навалилося на тебе, все разом заважає переставляти ноги, збиває дихання, відбирає сили. Я помотала головою й зустрілася поглядом з ерʼЕлоном, який, до речі, бігав тут з нами.

— Занадто жвава, — він розсміявся. — А в мене ще жвавіше станеш. Зупинка — зроблю гірше.

Та я й не думала зупинятися. Знаю ж — потім не зрушиш з місця. Поки біжиш, ти багато чого не помічаєш, зосереджуючись на диханні й на цьому монотонному переставлянні ніг, але якщо зупинишся втома немов потроюється. Ти відчуваєш, що задихаєшся, ноги взагалі ватяні, в боках коле. Побігти далі шансів мало.

У чому відмінність тренувань Даміра від оцього? У нього були дещо інші завдання, до них він нас і готував. Перше — силові необхідні, куди без цього, але упор робився саме на витривалість. Ми бігали й все інше, витривалість як людини окремо в мене вище середньої, але в нас упор був на пару маг-дракон. І тут було не так важливо, скільки ти можеш витримати, тут була важлива саме пара. Тут було важливо на скільки ти можеш викластися й за який короткий проміжок часу відновитися.

Найскладніші, не щоденні для загального тонусу (теж пробіжки й силові, але по черзі), а щотижневі тренування були побудовані на цьому — віддати все до межі й відпочити за максимально короткий час, поки працює другий. А потім — знову віддати все до межі, поки другий відпочиває. Адже це й було основою для «протриматися в повітрі тиждень» — викладатися по черзі. 

І ще, у випадку з Даміром, не можна було назвати це чисто фізичною підготовкою, в рівній або навіть більшій мірі там тренувалася магія: магічна витривалість і сила. Фізична займала другий план.

А що в ерʼЕлона? Катування якесь, ось що це! Тут ставка робилася тільки на тебе, тільки на фізичну підготовку, тільки на витривалість за раз. Не сумарна, ривкова, як ми її іноді називали, а саме за раз. Ось так, стиснувши зуби й переставляючи ноги, зупиняючись для силової й знову встаючи на біг.

Я не добіжу, я впаду десь по дорозі й залишуся на цьому лужку навічно. Зіллюся з травою, вберуся в землю й буду лежати… 

«Рі, не придурюйся».

«Я візьму Риса та полечу на інший континент. Це й те буде легше! Який зараз урок?»

«Другий почався».

«Аааа! Я абсолютно точно помру до кінця третього».

«Зупинишся — він подвоїть».

«Попередив вже! Це що взагалі за емаєвщина?»

«Заклинання».

«А то я не здогадалася!»

«А більшого ніхто не знає. Я цю погань з себе скинути намагався з другого по четвертий курс».

«Чому саме з другого по четвертий?»

«На першому ще знань й умінь не вистачало навіть розгледіти, на п'ятому надія пропала, і я припинив марно витрачати сили».

«Ти мене дуже втішив!»

«Він прибере потім, у нього всі добігають».

«Хіба що трупом».

«Практично. У всіх різне навантаження, залежить від рівня початкової фізичної підготовки, дехто у вас зараз взагалі без нічого може бігти. Але до академії прибіжать всі  в однаково-дохлому стані».

«І знову ти мене заспокоїв!»

«Рі, та я тебе не заспокоюю, я тобі просто говорю все як є. І відволікаю ще».

Останнє — це добре. Навіть не пам'ятаю, як я бігла останні кілька хвилин, все з ним балакаю. Допомагає не зациклюватися.

«Ресе, поговори зі мною».

«Рі, я б із задоволенням, але у мене урок почався».

«Ти ж казав, що він вже почався!»