14.2

— Джейку, — так вкрадливо почала я, сидячи в їдальні за обідом.

— Що? — не менше вкрадливо поцікавився він, явно і сам розуміючи, до чого я хилю.

— Привабливий і…?

— Не надокучливий.

— І?

— І… не занудний, — майже те саме, але ладно.

— Ще два, — не відставала я.

— Не такий, як Ель, — вліз бурштиновий два.

— Брай! — шикнула на хлопця Анета.

— Той, що викликає цікавість, — через болісну паузу видав бурштиновий один.

— А п'ятий?

— Провокуючий на вивчення, — і дивиться своїми сонячними очима на мене… 

— Прийнято, — сповістила я.

— Ель?

— Так?

— Синонім і?

— Альтернатива, аналог… інше визначення… 

— Ще два, — скопіював він мої інтонації.

— Той, що викликає схожі асоціації.

— А п'ятий?

— Джейку, ти мені заважаєш! — я зробила страшні очі. — Наполовину інше слово.

— Наполовину — це як?

— А ось так! Букви змінилися, а значення залишилося.

— Прийнято, — він усміхнувся, а потім лукаво на мене подивився. — П'ять синонімів.

— До чого?!

— Ти двічі назвала моє ім'я.

— Та коли то було! — обурилася я. — І імена-то тут при чому? Взагалі з тобою розмовляти не буду, тоді й називати не доведеться, зрозумів?

— Гей, та я ж пожартував, — він підняв руки в примирливому жесті. — Не треба зі мною не розмовляти. Мир?

— Та ми й не сварилися.

— Добре, — усміхнувся й заглянув мені в очі, — і все ж?

— Хлопець, пацан, хлопчик, бурштиновий, — видала я автоматом, потім подивилася на нього й додала, — шатен.

— Ель — ти чудо, — Джейк беззвучно розсміявся.

— П'ять синонімів!

— До чого?!

— Ти двічі назвав моє ім'я.

— Ні, ну якщо не хочеш, щоб я… 

— Бе-бе-бе!

— Дівчина, дівча, дівчинка, зелена, — в очах іскорки веселощів, — не шатенка.

Брай з Анетою не витримали й засміялися, а ми сидимо, кусаємо губи й дивимося один одному в очі. Чарівне видовище.

З обіду я втекла до Ніка, який, як ми й домовилися, сьогодні підібрав мене сам, так що далеко ходити не довелося. З очима ми розібралися, я вже й сама можу їх міняти, не буде ж Рес просто підкидати мене до їдальні великих кожен день? А в Ніка це займало зайву хвилинку, так що він теж був не проти. 

— Ніку, як у тебе з артефакторикою?

— Не дуже. А чому питаєш?

— У нас другий практикум був. І все начебто не складно, але зробити змогла половина від сили. Не можу зрозуміти, що у них не виходить.

— Ріє, це нормально. Половина — навіть добре. Це ж артефакторика, — друг знизав плечима.

— А що не так з артефакторикою?

— Вона не всім підходить. Класична магія — вона така… класична. До неї не потрібні особливі таланти. Ти маг — значить апріорі класична магія тобі підвладна. А до артефакторики потрібні здібності, як у людини, так і в дракона. Задатки є у всіх магів, перспективний — кожен п'ятий, у кращому випадку. І з драконами те ж саме, але це якщо серед усіх дивитися. А якщо по корпусах ділити, то в маленьких — не рідкість, у середніх теж зустрічається, а от серед великих практично немає. Ось й отримуємо, що перспективних пар артефакторів маг-дракон не так вже й багато.

— Хочеш сказати, в корпусі великих взагалі немає артефакторів?

— Не взагалі, але хороших вдень зі свічкою в руках не знайдеш. Кожному своє. Великі в класиці сильніше за всіх, а маленькі по артефакториці. Не можуть великі дракони такі дрібні візерунки плести, розумієш? Їм сила потрібна, розмах більший, а не всякі камінці-підвісочки.

— А середні? Кожному своє, їм що?

— А їм все по шматочку. Золота середина, якщо хочеш. Маги універсали.

Цікава точка зору. Навіть не точка зору — правда. Начебто я плюс-мінус це знала, але ніколи не дивилася з такого боку. Але здорово, бо наша з Рисом пара «універсалів» могла здорово допомагати у Шаарі. Літали ми на цей раз з Айдаром. 

Найсумніша частина мого дня — політ назад в академію. Нік підкинув до їдальні, якраз прилетіли до середини вечері. Друзі все ще були там — чекали мене — хоча самі вже давно поїли. Швидко перекусила, ми встали, а Анета так акуратненько випередила зі мною під руку хлопців на кілька кроків і стала наполегливо вмовляти мене піти з ними.

— А уроки?

— Ель, та які уроки?

— Як які? На завтра — артефакторика, хоча б. Це я вже не кажу про інші — не залишати ж все на вихідні!

— Так, на вихідні безумовно не потрібно. Ну Ель, — заканючила вона, — потім зробиш!

По-моєму, вона просто хотіла сходити до хлопців, тільки от ні в якому разі не сама.

— Ви про що? — нас наздогнав Джейк.

— Ти уявляєш, вона не хоче йти з нами, — здали мене з потрохами.

— Ти йдеш з нами, — сповістив цей сонячний, розгортаючи мене за плечі до Діра.

— Це що за диктатура?!

— Це демократія — вирішує більшість.

Нормально?!

— Ні, — уперлася я.

— Ель, ти неможлива!

— Так, взагалі неправильна якась, — підтримав його Брай.

— Це ще чому?

— Тому, що ти єдина на весь курс, хто хоче проміняти нас на домашку, — фиркнула Анета.

— Від нестачі уваги ви точно не страждаєте, так що

— Від нестачі? — тепер уже Джейк пирхнув. — Та їхня увага! Ще в останній літній день набридли, чесне слово!

— Їх хоча б двоє, а я одна! — поскаржилася дівчина.

— А це як впливає? — не вловила я суть проблеми.

— Так як, їх поділили, а за мною всі хлопці бігають!

— В сенсі «поділили»?

— В сенсі, що половина дівчат спокушає Брая, а до мене не лізе, а інша половина — навпаки, — пояснив золотоокий.

— Вау… та коли вони встигли?

— Це єдине, що тебе хвилює?! — такий удавано-ображено-обурений голос.

— Ммм… ні, безумовно ні, — я задумалась. — Слухайте, а Анету вони у своєму розподілі врахували?

— Ні, вирішили, що хлопців з неї вистачить, — хмикнув Брай. — І так хоч гарем відкривай.