13.3

Економічна географія теж сюрпризів не піднесла, як неприємних, так і приємних. Звичайний урок, звичайний учитель. Це перше враження, але було нудно. Просто після науки Даміра мене мало що могло здивувати, і за один урок Кірен ерʼДіол цього зробити не зміг.

Після — обід, а далі я відговорилася завданням по артефакториці й ще не розібраними речами й взагалі купою справ і втекла з їдальні. Поворот направо, кут не проглядається, чаклую невидимість. Через хвилину мене підхопили левітацією й посадили на такого ж невидимого нефіолетовим Рока.

— Де зустрічаєтеся? — Рес розтягнув заклинання, так що став для мене матеріальним.

— Біля їдальні великих.

Дракон Ніка був якраз з великих, що якоюсь мірою полегшувало нам завдання збереження таємниці — немає шансів побачити мене в корпусі, їдальні або в коридорах гуртожитку з зеленими очима. Рес здав мене Ніку, і ось ми вже летимо до Шаару!

— Як перший день?

— Шалено, — чесно відповіла я.

— Звикнеш, — хлопець посміхнувся.

— Хочеш щось запитати? — через паузу запитала я, надто у нього зміни на обличчі були виразними.

— Те, що говорять про Ана — правда?

— Невже й у вас ці історії переказують?

— Переказують, — Нік пирхнув, — його навіть наш ректор згадував, кажучи, що вони з Ріаном — єдині відомі йому люди, які змогли вивести вашого ректора з себе. А вже як він у фарбах описував їхні витівки! Та в нас весь корпус по підлозі катався!

— Мда… 

— Ти знаєш, вони з ректором маленьких навіть ставки робили, коли твої витворять чергову капость. Ваш через це ще сильно скаженів.

— Чому?

— А щоб виграти, достатньо назвати термін менше й споїти їх. Виходить, що в багатьох їхніх приколах його ж колеги й були винні.

Ми дружно фиркнули. Люблять деякі зробити капость ближньому своєму. Або посміятися, тут вже не знаю.

— Пити треба менше! — вкотре повторила повчальним тоном.

Якось так і долетіли до Шаару, а тоді Рис і допомога Ніку зайняли усі думки. Втім, швидко, надто швидко промайнув час. Відлітати з Шаару категорично не хотілося, втім, як завжди. Різниця була лише в тому, що тепер це був не Рес, з яким можна поканючити й вмовляти його, а Нік, у якого й свої справи є, і так через мене на пів години довше затримався. Хлопець закинув мене в кімнату до куратора й полетів на вечерю до себе.

«Рес? Ти де?»

«А ти?»

«У тебе в кімнаті. Та, що кабінет».

«Зараз буду»

Через кілька хвилин одна з панелей на стіні від'їхала в сторону й з'явився він.

— Знаєш, я дещо придумав.

— Що?

— Переналаштувати заклинання на тебе, так буде набагато краще.

— В сенсі — переналаштувати? Це як?

— Ось зараз і поекспериментуємо. За ідеєю, від мене тут потрібна сила, а контроль цілком можна передати тобі.

Наступну годину, як мінімум, він щось викреслював і вираховував, раз у раз перевіряючи це на мені. А я зрозуміла, що абсолютно нічого не розумію в магії й все, чого він мене вчив раніше — просто дитячі забавки, набір відпрацьованих прийомів. Зате мала час і креслила схему накопичувача, благо свої записи залишила тут.

— Спробуй зараз.

Я в черговий раз відірвалася від листочка з замальовками й стала перед дзеркалом, роблячи те, що хотів Рес. Почувся стукіт у двері й він пішов відкривати.

— Вийшло! Рес — ти геній! — з його думок я знала, хто прийшов, і не бачила сенсу відмовляти собі в вираженні емоцій.

— Та невже? — почувся скептичний голос ерʼФасани. — Можу в цьому засумніватися.

— А даремно! — я вискочила у вітальню.

— І що ж він зробив?

Я продемонструвала свої очі, які мінялися туди-сюди.

— Цікаво, — напевно, хлопці розповіли їй вчора про ілюзії, тому що питати вона не стала, а повернулася до Реса. — У мене дещо є для тебе, геній.

Мій друг трохи схилив голову, а дівчина дістала з кишені коротенький ланцюжок з круглим фіолетовим камінчиком на кінці й підійшла ближче. Дивлячись в очі, підчепила ланцюжок його риара на шиї, дістаючи з-під сорочки. Слава дракону, чорні шаарівські кругляшки ми ще раніше заховали під його невидимістю. Не думаю, що зараз він би зміг про це згадати й зробити.

— Чому сюди? — пошепки запитав Рес.

— Не хочу, щоб ти забув, — чомусь теж пошепки відповіла вона, все так же дивлячись йому в очі та акуратно скріплюючи два ланцюжки, — або загубив.

— Ти розчаруєшся?

— Дуже й дуже сильно, — відтягнула воріт його сорочки й повернула риар на місце, а потім поправила комір.

Рес навіть подих затамував і, здавалося, не міг відірвати від неї погляду. А Мірея якось різко відсторонилася й повернулася до мене:

— Накреслила схему?

Я кивнула, миттю збігала за листочками й простягла їй. Наступні хвилин десять ми розбирали помилки й недоліки, а також просто прояснювали для мене всю процедуру виготовлення накопичувача.

— Добре, купиш відповідні камені й можеш починати.

— Такі ж, як і в риарі?

— Бажано. І добре, якби ти знайшла ось такий браслет, — вона створила фантом, який складався з ланцюжка з'єднаних між собою круглих каменів-намистин, — для початку це найпростіший варіант, накласти можна на кожен камінь.

— Дякую, — я усміхнулася.

— Нема за що, — вона теж усміхнулася й встала, — піду я… 

— Що це? — нарешті подав голос Рес.

— Артефакт.

— Який?

— Той, що Ані вибрала для тебе.

— А що він робить, ти мені не скажеш? — вже зрозумів він її гру.

— Ммм… ні, не заслужив.

— І як мені це зробити? — усмішка.

— Навіть не знаю… ти мені вже п'ять разів винен, так що доведеться сильно постаратися, щоб це зробити.

Щось в її інтонації було такого, що змусило Реса ще деякий час після її відходу застигнути як статуя й витріщатися в простір. Я помахала рукою перед обличчям друга, і його погляд став осмисленим, сфокусувався на мені. Мда… що це з ним?

— На вихідних в Лаерті можна знайти відповідні камені.