13.2

Перед друзями виправдалася поясненням, що ми говорили про мого дракона (говорили ми, мільйон разів говорили, а як давно це було — інша справа). А де мій дракон? Так де ж, в Шаарі. Що трапилося? Ну як же, в Шаар завжди звертаються зі складними травмами.

Від подальших розпитувань мене врятував урок з анатомії драконів. Вчителька мені сподобалася, попри досить складний і не дуже цікавий матеріал, розповідала зрозуміло й доступно. А потім — артефакторика. І ось сидимо ми собі спокійно й слухаємо ази, необхідні всім артефакторам, а тут в клас залітає Ані, тримаючи в лапах записку. Наша вчителька її прочитала, хмикнула й пробурмотіла щось на кшталт «вже п'ять разів», після чого подивилася на мене:

— Вийдемо, потрібно поговорити. У вас конспект по першому параграфу, повернуся — перевірю. Ані, мила, мій дракон десь літає, прослідкуй поки за порядком, добре? Ти за головну.

Дракошка радісно закивала й з передчуттям облизнулася, а от всі інші якось напружилися. Втім, писатимуть — вона їх не зачепить, а якщо вирішать розважитися — вона теж розважиться. Я встала й вийшла за ерʼФасаною.

— Що трапилося?

— Самій цікаво, навіщо ти йому так терміново знадобилася. Лише попросив тебе привести й не афішувати, до кого ми йдемо.

Неначе приліт Ані цього не зробив! Хм, що такого могло статися?

Прийшли ми до кімнати Реса й навіть постукати не встигли, як двері вже відчинилися й на мене подивився оскаженіло-злий Дамір. Я тільки рот відкрила й так і стояла, а він зробив запрошувальний жест. Ой, щось я зовсім туди не хочу, ось ні крапельки. Заберіть мене, врятуйте мене! 

ЕрʼФасана підштовхнула в спину, і я таки зробила кілька кроків. Далі так само мовчки мені показали на диван, де вже сидів Рес, і я слухняно перемістилася туди.

— Велике дякую, — Дамір повернувся до моєї вчительки. — Не заперечуєте, мені потрібно сказати їм кілька ласкавих слів?

— Звичайно, — вона кивнула й сіла за стіл.

— Дякую, — Дамір повернувся до нас. — Кого з вас мені вбити першим? І що ви можете сказати на своє виправдання, що, між іншим, марна витрата часу?

А що ми зробили?

— Хочете сказати, ви обоє не розумієте, що ви зробили?

Емай, його тон наводить на мене відвертий жах… але ні, я й справді не розумію. І Рес, судячи з усього, теж.

— Не розумієте?! — він уже практично кричав. Спаси мене дракон, та Дамір ніколи не кричить! — А скажіть мені ось що: якого Емая ні з одним з вас немає зв'язку?!

Ой, якщо Дамір ще і лаятися почав… 

— Зв'язку?

— Так, зв'язку! Ось уявіть собі: ви обидва не відповідаєте, Ріан теж вас не бачив, тому що полетів ще зранку. І що я по-вашому повинен думати?! І ще, Андрейсе, поясни мені ось що: ти на нас обох блок поставив, або тільки на мене?! Тому що якби з тобою спробувала зв'язатися твоя мати й ти не відповів, — в голосі з'явилися нотки гарчання.

— Ми цього не робили! — обурилася я. 

Обурюватися — самогубство практично, але ж ми дійсно цього не робили!

— Невже? А що, з тобою зараз можна зв'язатися? Або з тобою?

— Вони цього не робили, — подала голос ерʼФасана. — Це був мій артефакт.

— Потрудіться пояснити, — Дамір весь такий спокійний зі вкрадливим голосом повернувся до неї.

— Захисний артефакт. Вони мене не послухали й це побічний ефект — втрата магії на двадцять годин.

— І в кого з вас вистачило мізків полізти до артефактора?! — знову поворот до нас, а цей тон аж пробирає. — Це риторичне питання. Ясно, що ні в кого не вистачило. Я слухаю, й у всіх подробицях!

Довелося розповідати, починаючи ще від того, як Ріан поцупив мене з кімнати. Говорив в основному Рес, я лише відповідала на питання Даміра, коли він їх ставив. І ось як послухала це все з боку, так і сама в шоку — як у нас вийшло це все зробити? Про що ми взагалі думали?

— Дурень! — висловив Дамір синові свою думку. — Навіть дня не минуло, а що буде далі? Я даремно у Віндару літав?!

— У Віндару? — у мене округлилися очі. — А навіщо?

— Сама подумай! Ви й так за останній час відзначилися, хоч тут мене не розчаровуй, — він повернувся до ерʼФасани, тим самим давши мені час на подумати. — Приношу свої щирі вибачення за всі заподіяні вам незручності, — вона кивнула, а він продовжив. — Але вам стали відомі деякі факти, і ми б вкрай не хотіли, щоб це стало відомо кому-небудь ще.

Дамір говорив ніби й спокійно, і начебто навіть не просив, а просто натякав, але особисто мені було прекрасно зрозуміло, що це далеко не прохання.

— Я вас розумію, — моя вчителька кивнула. — Клянусь життям моїм і мого дракона, що не скажу ні слова, що не натякну ні жестом і будь-яким іншим способом не надам розголосу інформацію про особу й місцеперебування спадкоємиці гастеліанських земель.

Вона зробила на долоні надріз магічним лезом і крапля крові впала на риар, який на мить спалахнув й обвив сяйвом всіх нас, закріплюючи присягу. А ми з Ресом витріщилися на неї в німому подиві. Якого Емая?! Як?! Хоча, дізнавшись про колір моїх очей і ще побачивши з Ресом… Але не минуло й дня!

— Дякую, — Дамір вдоволено кивнув. — Я здивований вашою проникливістю. Не скажу, що приємно, враховуючи обставини, але все ж. На відміну від деяких, — кинув він на нас багатозначний погляд. — Ріє, що з приводу Віндари?

— А це пов'язано з відльотом Ріана? — запитала я перше, що спало на думку.

— Частково.

— Значить, він полетів в Хінкару?

— Можливо.

Хоч щось з'ясували, тепер залишилося зрозуміти, що ж їм там потрібно. Те, що це пов'язано зі мною, і так зрозуміло, а ось що конкретно? Я подивилася на друга й у мене інші думки вилетіли з голови, тому що зрозуміла одне:

— Вони можуть знайти Реса. Моє ім'я змінили, але ж не його. А тільки сліпому й глухому буде не зрозуміло, що якщо він сюди пішов, то мене теж потрібно шукати тут! — паніка все більше й більше охоплювала мене.

— Так, манівцями, але ти таки все правильно сказала, — Дамір все ж змилостивився й пояснив. — Ми про це вже давно подумали й обговорили. Не повіриш, але зараз в Лаерті викладає Андрейс Ринрок ерʼДераон, Раелія Рисрам ерʼДіасен вчитися в Хінкарі, а Рисрам Раелія арʼЕлдірон перебуває в найближчому до Віндари відділенні Шаару.