12.3

Не знаю, як хлопці, а я чайком з бутербродами й фруктами цілком наїлася. А потім почалося найцікавіше.

— І чим би вас таким зайняти? — дівчина окинула нас кровожерливим поглядом, довше затримавшись на Ресі.

— Книжкою з бібліотеки? — несміливо припустила я, відчуваючи себе просто неймовірно зайвою.

— Книжкою — можна, але ти ж не хочеш зараз вийти з моєї кімнати й поговорити з тією юрбою студіозів, яким дуже цікаво, кого ж наступного я звідси викину?

— Ні, не дуже.

— Ось-ось. Тунелями теж не підете, бо сто відсотків когось зустрінете, а ви обоє без магії. Ви ж не хочете афішувати своє знайомство, я правильно розумію?

— Не хочемо.

— Ані може злітати, — запропонував Рес. — Ріне, покличеш її?

Ані, точно! Коли ми виходили, вона полетіла за нами в тунелі й цілком ймовірно, що все ще десь там сновигає. Мій чоловік створив крихітний маячок-заклик і відправив його побродити в застіння. 

Не минуло й кількох хвилин, як ця маленька пронира вже була в кімнаті й з серйозним виглядом обстежувала її. Причому поведінка її була досить дивною — перш вона з усіх боків оглянула мою вчительку, приділивши особливу увагу браслету на руці й, здавалося б, нічим не примітним деталям одягу. Далі Ані облетіла всю кімнату, на щось навіть не звертаючи уваги, а щось обходячи й оглядаючи з усіх боків. Дійшло до того, що вона зупинилася й засичала на одну з ще не розібраних коробок.

ЕрʼФасана теж підійшла до коробки й відкрила її, ставши по черзі викладати перед Ані предмети, що лежали там. Переважно це були прикраси, але зустрічалися й штуковини дивних форм, іноді з різьбленням або орнаментом. На чергову брошку, що з'явилася з коробки, Ані засичала.

— Я знаю. Ти теж розумієш, що з ним щось не так?

Дракошка задумливо обійшла брошку по колу й злетіла на плече моєї вчительки. Та подивилася на зелено-золоте диво і прикрила очі, розплющивши їх через хвилину. Я помітила, як у неї розширилися зіниці.

— Неймовірно! Полагодимо?

Ані кивнула й втупилася на брошку, те ж зробили й всі інші, хоча ось для них це ніякого сенсу не мало. Через деякий час прикраса немов засвітилося зсередини, потім погасла, але її колір точно став світлішим.

— Ти просто чудо, а не драконя, — ерʼФасана ласкаво погладила її й повернулася до нас. — Панове двієчники, ви цього, звичайно, не знаєте, але в цієї прекрасній дракониці надзвичайний талант. Ось так відчути всі артефакти може далеко не кожен. А те, щоб побачити матрицю чужого, та ще й полагодити його… ти не проти, якщо вона іноді буде допомагати мені на уроках? — запитала вона в Реса. — За всіма встежити не так просто, а без контролю можуть такого понастворювати!

— Якщо вона не проти, — друг знизав плечима. — І Рок.

— Твій татко? — артефакторка знову погладила Ані. — Я з ним домовлюся. То як, будеш мені допомагати?

Ані задумалася, потім тицьнула лапою в її браслет і в Реса.

— Зробити йому таке?

Кивок.

— Якщо ти хочеш… з деякими модифікаціями. Принесеш мені з бібліотеки одну книжку для цього? І ще одну для неї, — вона показала на мене.

Ані згідно кивнула. ЕрʼФасана написала на листочку назви з кількома словами для бібліотекаря, і дракошка полетіла. Втім, повернулася досить швидко, після чого мені вручили книгу з накопичувальних артефактів і посадили читати в кабінеті. Самі вони були десь у вітальні й раз у раз чувся чийсь голос або навіть сміх, але все, що відбувалося там, для мене стало немов на задньому плані.

— А ти часу не втрачала, — через вічність пролунав голос ерʼФасани та змусив мене здригнутися від несподіванки. — Покажи.

Оглянувши мої листи з виписками, вона вдоволено кивнула.

— Молодець, буде з тебе пуття. Намалюй схему, тоді краще розберешся й заодно побачимо, якщо ти щось не так зрозуміла й приберемо неточності.

Я з ентузіазмом закивала, але мені на плечі лягли руки Ріана:

— Потім помалюєш, пішли.

— Куди?

— На вечерю, куди ще. Або ти не хочеш?

Хочу, але хіба вже час? Я ж тільки-тільки читати сіла.

— Тільки з того часу пройшло години три, не менше, — усміхнувся Рес.

Стоп! Я ж не вимовляла цього, а йому не можна чаклувати!

— Та в тебе все на обличчі написано, — хмикнув мій друг.

Що ж, гаразд, вірю. Хоча Рін от здивувався, по-моєму, для нього на моєму обличчі не так вже й все написано. І моя вчителька теж оглянула нас зацікавленим поглядом, потім зробивши для себе якісь висновки й трохи хитнувши головою. Але вони просто не знають мене так добре, як Рес, той всі мої мікрожести читати може. Та і я сама по його зовсім не виражаючому нічого для оточення обличчі можу зрозуміти багато.

Ріан такими дрібницями не переймався, а нетерпляче потягнув нас у тунелі. Втім, до їдальні він підкинув мене першу, висадив під заклинанням за будівлею і сам полетів назад до Реса, щоб повернутися пізніше. Бо світитися разом ні з ким з них мені було не потрібно.

— Ель! — на мене налетіла Анета. — Я тебе обшукалася вже, ти де була?

— Ее, привіт. А ти давно прилетіла?

— Та ми тут з самого ранку, — кажучи, вона цілеспрямовано вела мене до столика бурштинових. — А ти де була?

— А я пізніше прилетіла, навіть обід пропустила.

Чиста правда — і прилетіла пізніше за ранок, і обід пропустила. З іншої причини, але це справа десята. Тим часом Анета вже дотягла мене до столика хлопців.

— Привіт.

— Привіт! — Джейк мені явно зрадів, Брай теж усміхнувся. — Ти де пропадала? З ранку ще тебе шукали.

— З ранку мене тут не було. Я взагалі не так давно прилетіла.

Дивлячись з чим порівнювати… 

— О, так ти ще не знаєш новин! — Анета нахилилася й змовницьким шепотом просвітила мене. — Наша вчителька артефакторики — бурштинова. Але це ще не те щоб рідкість, а ось наш учитель магії, — вона зробила ефективну паузу, — фіолетовий!

— Та ти що?! — ахнула я.

— Та що там фіолетовий, — пирхнув Брай. — Хоч сіро-буро-малиновий. А ось те, що про нього тут розповідають…