12.2

Ми сиділи в рядок на дивані, я між двома хлопцями, під пильним поглядом бурштинової. Не знаю, як вони, а я зараз відчувала себе немов перед Даміром після чергової дитячої витівки. 

— Я вас уважно слухаю.

Я глянула наліво, глянула направо, у відповідь отримавши такі ж скошені на мене очі.

— Добре, почнемо з простого, — артефакторка тицьнула пальцем в Ріана. — Ім'я?

— Ріан.

— І все?

— ЕрʼТінаел.

— Ось так би відразу, — перевела погляд на мене. — Ім'я?

— Дінаель.

— Знущаєшся?

— ЕрʼТінаел, — пробурмотіла я.

— Пф! Хочете сказати, що ви родичі?

Ми з чоловіком переглянулися й невпевнено кивнули.

— А тепер правду, будь ласка, — чомусь при цьому вона подивилася на Реса.

— Вони, — друг довго мовчки дивився на неї й все ж сказав, — сім'я.

— Ні, я так дивлюся в нас з вами нормального діалогу не вийде, — дівчина дуже глибоко й дуже скорботно зітхнула, після чого знову подивилася на мене. — Якого кольору твої очі?

— З ранку були зелені, — не забуваю, що брехати не можна.

Ще раз так важко й розчаровано (явно в мені) зітхнула, але звернулася чомусь знову до Реса:

— І навіщо ти її такому навчив?!

Попри питання, дівчина не стала чекати будь-якої реакції. І правильно, бо Рес взагалі сьогодні загальмований. 

— А якщо не з ранку й без магії, ти мені чесно відповісти можеш? — знову повернулася до мене.

Не можу. Все, що я можу — тупо відкрити рот і дивитися на неї. Починаю розуміти хлопців. Мабуть.

— Ааа, — Рес теж не знайшов що сказати.

— Що? Як ти? — Ріан хоча б пару слів зв'язати зміг. 

Браво, починаю пишатися своїм чоловіком!

— Пояснюю для дурників. Вони випробували на собі наслідки дії одного з моїх артефактів. Не будь вони фіолетовими й не спробуй скористатися магією, цього б не сталося. Я, правда, не знаю, як ви змінили їй колір очей і навіщо, але вони безумовно не зелені. І я тебе попереджала.

— Я не… — під її поглядом Рес запнувся, зніяковів й опустив очі.

— Не знав, що це магія, або що «ти не»? Ще трохи і я подумаю, що ви перше, а не купка двієчників. І взагалі, вам ніколи не говорили, що спілкуватися ментально в присутності когось ще некультурно?

— Я… 

— Та мовчи вже, зрозуміла, що «ти»!

Рес зніяковів ще більше. Воу, по-моєму, на нього догана Даміра й то не такий ефект мала!

— Тобто, якби я спробував чаклувати, зі мною б такого не було? — вирішив прояснити Ріан.

— Дивлячись що. Спробуй зробити щось мені на шкоду й спрацює інший артефакт. Або третій. До речі, якщо ви двоє зараз мене не послухаєте й знову викине щось подібне, то відчуєте його дію повною мірою, тому що всю отруту ви вже випили. А вдруге пролежите з тиждень так точно.

— А що з ними не так? Я, значить, тільки якщо на шкоду, а вони?

— А вони — фіолетові, сильніше мене й потенційно небезпечні. Зайди ви, як адекватні люди, через двері, все було б нормально, а вас сюди втягнув артефакт і позначив як загрозу, тому й заборона на чаклунство. Уже випущене заклинання він нейтралізувати не зможе, все ж законів магії не порушиш, а ось перешкодити це зробити — легко.

— Тобто, весь час поки ми тут, нам не можна чаклувати? — запитав Рес.

— Розумний хлопчик, молодець. Тільки раніше думати треба було — спочатку було так, а після отрути вам цілий день чаклувати не можна.

— Цілий день?!

— Це далеко не найгірше, що могло з вами статися, повір.

— Я… — під глузливим поглядом дівчини він все ж продовжив, — вірю. Дякую.

— Будеш мені винен. Отже, повернемося до того, з чого почали, — вона повернулася до Ріана. — Це що за спокушання малолітніх?

— Ааа, — Ріан потупив, але здається зрозумів, що наші відмовки вже не підходять. — Та мене взагалі змусили!

— Змусили одружитися з шістнадцятирічною дівчиною? — вона іронічно підняла брови. — І хто ж, дозволь спитати?

— Вони, — здав нас з потрохами мій чоловічок.

— Ммм, як цікаво, — вона перевела погляд на Реса. — І з якою метою?

— Прізвище змінити.

— Навіщо?

— Щоб в академії не дізналися про те, що вона — герцогиня.

— А чим це вам заважає?

— Зайва увага… небажана.

— І що за причини небажаності? — артефакторка перевела погляд на мене.

— Мій дракон… не тут. 

Логічна відповідь на питання, так. Цікаво, як вона нас вчити буде, якщо при ній у всіх мізки відбиває?

— А де?

— В Шаарі, — все тихіше відповіла я.

— В Шаарі… далеко… дуже далеко… навіть для фіолетових. Так, герцогиня без захисту… якоюсь мірою навіть розумно, але не дуже вже кардинальні заходи?

— Що зроблено, то зроблено, — знизав плечима Ріан.

— Хм, і як же ти збираєшся тут вчитися в цей час? Зробили накопичувач?

— Накопичувач? — синхронно видали ми.

— Накопичувач, накопичувач. Жодного разу не чула про таке? А, забула, що вони в нас двієчники. Добре, тут я можу тобі допомогти. Я напишу назву книги, візьмеш у бібліотеці. Але розбиратися будеш у вільний час. Це не програма першого курсу, на уроці в нас інші теми. Все зрозуміло?

— Так, — я з ентузіазмом закивала. — Дякую!

— Якщо щось не ясно — заходь, допоможу розібратися, — чомусь вона повернулася до Реса. — Будеш мені винен. З урахуванням отрути вже двічі.

— Та хоч тричі, — легковажно махнув рукою. — Вона зможе тут з ним чаклувати?

— Добре, тричі. А ось що вона з ними зможе прочитаєте, може хоч чогось навчитеся. Можу сказати, що на артефакторику їй більше й не потрібно до певного часу, на алхімію теж напевно вистачить, якщо наші уроки в різні дні. Ось з магією нічим допомогти не можу, хіба що з десять-п'ятнадцять штук створити й обвішатися ними. І не надто наполегливо практикуватися на уроці.

— Алхімія й артефакти, — Ріан переглянувся з нами. — Ідеально!

— Та невже? — дівчина на секунду задумалася й перевела пильний погляд на Реса. — Ім'я?