Глава 11. Наближається

Без підготовки й дракон не злетить.

Зі збірки приказок Дроакської імперії

Вранці мені страшенно не хотілося вставати. Просто катастрофічно. Тут так добре, затишно, Рес тепленький поруч лежить, хіба мені щось ще потрібно? Ось в Шаар я б злітала, це так, але туди ми летимо по обіді. Ось я до обіду тут поваляюся, мені тут добре, а потім полетимо. Хороший же план?

«Ти зійдеш з розуму з нудьги, не мине й години» — хмикнув у мене в голові Рес.

Нудьга? Так, нудьга — це страшна сила. О, а тоді я можу порозбирати ті папірці, що мені в академії дали, для цього вставати не потрібно.

«А папірці як дістанеш?».

Ой, проблема. Вони лежать на столі. Це цілих метрів п'ять звідси. Ні, не піду.

«А ти сходиш і принесеш мені, так?» — зʼявилася у мене хороша ідея.

«Я сходжу?» — Рес знову хмикнув: «тоді тобі все одно доведеться встати».

Погана ідея. Лежу з ним в обіймах, теплі груди мені замість подушки й думаю про те, що потрібно щоб він встав і приніс. Ніііі. Не пущу, мені з ним добре. Ех, ось Ані б сюди, вона б подала.

— Ан-братан!

Немов у відповідь на мої думки двері відчинилися, і ввійшов Ріан. Увійшов і тут же затнувся, дивлячись на нас. Його обличчя витягнулося.

— О, Ріне, ось ти-то мені й потрібен! — радісно заявила я, а обличчя чоловіка ще більше витягнулося. — Подай мені ось ті папірці на столі, будь ласка.

Папірці він подав, а я з жалем зрозуміла, що в такому положенні читати все одно не вийде. Довелося сісти, але це було незручно, і я лягла на живіт, зігнувши ноги в колінах.

— Я не зрозумів, ти взагалі чия дружина? — тон був жартівливим, але вираз — аж нітрохи.

— Ріне, будь другом, знайди Ані, — втрутився Рес. — Вона швидше за все на другому поверсі, просто спустися й поклич її, добре?

— Ага, — автоматично пробурмотів Ріан.

Коли він вийшов, Рес повернувся до мене:

— Рі, йди одягнися.

— А? — я відірвалася від перегляду розкладу.

— Одягнися, кажу, — сам він теж встав, а оскільки я все ще лежала додав. — Чи ти Ріна спокусити вирішила?

— Та  нізащо! — мимоволі рука потягнулася до вуст, де він колись мене вкусив.

— От те-то й воно, — друг посміхнувся, а я зніяковіло відвела руку.

— А ти?

— Та знаю я про ваші витівки, — хмикнув. — Мало не прибив цього бовдура! Тільки Рі, хто з них таке ж зробить?

— Ти думаєш, він?

— Ще трохи походи перед ним у такому вигляді й мені доведеться декому відкручувати голову, — друг почекав поки я огляну свою легку коротеньку піжаму й продовжив. — А Рін мій друг, і я не хочу цього робити, так що не провокуй його.

Поки я приводила себе в порядок, все думала про сказане. Тому що раніше я про це зовсім не думала з такої точки зору. Після поцілунку я якось інтуїтивно це розуміла, але потім він перейшов в розряд друзів і я стала ставиться до нього як до Реса. Тобто не ставитися як до Реса, але поводитися з ним так само. І якось я абсолютно не думала про те, чому він мене тоді поцілував і що зі мною ми наче розібралися, а от з ним все як було, так і залишилося. Недобре виходить. Але не буду ж я його кусати?!

«Не будеш!» — і через паузу: «сам розбереться, не малий вже».

«А якщо ні?».

«Рі, це ж не любов. Пройде через якийсь час. Просто не роби гірше».

Гаразд, це я можу. Ніби. Ось звідки мені знати, що саме мені не робити? Тут мене відвернула інша думка, яка мені не сподобалася ще більше.

«Рес?»

«Що?»

«А йому ж теж не можна мені зраджувати?»

«А, по-твоєму це тільки в одну сторону? Йому теж не можна».

Ой, йо!

«Міа буде щаслива. А взагалі ти не про те думаєш».

«А про що мені треба думати?»

«Про те, що якщо хочеш по пів дня валятися у ванній, то в тебе є своя в парі поворотів звідси».

Я тільки фиркнула. Не говорити ж йому, що ця ванна вже теж «моя», тому що я тут проводжу явно більше часу, ніж він сам?

«Не кажи, я тебе й так чую» — Рес подумки хмикнув: «а моя кімната ще не твоя, ні?».

«Ні, твоя кімната — це твоя кімната. Але пів шафи мої!»

«Я зрозумів, врахую».

А ось нічого сміятися! Все правильно — враховуй. І взагалі мені не вистачає тумбочки з дзеркалом, не ставити ж постійно стілець перед великим на дверцятах шафи!

«А мені не вистачає того часу, коли я міг у своєму ліжку спати без Рока. Не хочеш йому пояснити, що якщо ти тут спиш, то це ще не означає, що йому теж можна?»

Ееее. Та ні, не хочу. Мені, по-перше, і так подобається. А по-друге, не настільки й тумбочка потрібна, щоб намагатися щось заборонити Року.