9.2

Наші майбутні одногрупники в основному подописували іспит і більшість якраз зібралася в столовій. Хтось встиг перезнайомитися й зараз сидів мінігрупками, але таких була меншість. А ось по розташуванню інших не складно було зрозуміти, хто саме їх найбільше цікавить — бурштинові хлопець і дівчина. Воу, дивлячись на таку загальну увагу, я навіть пораділа, що мої очі зараз не природного фіолетового кольору!

Дівчина, побачивши Джейка, так непомітно й абсолютно ненав'язливо посадила нас за свій столик, що прямо ніхто не помітив і не зрозумів її маневру, ага.

— Все так погано? — поцікавився бурштиновий один, який мій.

— Ти не уявляєш наскільки!

— Від наречених відбою немає, — пирхнув бурштиновий два.

— Смійся-смійся, — пробурчала дівчина. — Я потім посміюся, коли на тебе така ж знайдеться!

— Дарма сподіваєшся.

— Хлопчики, ви ж хороші, так? — вона зробила ляльковий вираз обличчя і, заглядаючи їм в очі, мало не заспівала. — Ви ж мене любите? Ви ж мене в образу не дасте, так?

— Тю, знайшла кого боятися, — знову пирхнув бурштиновий два.

— А у тебе хтось конкретний, або просто увага не подобається? — запитав Джейк.

— Та є тут один нахабний і наполегливий типчик, — вона невдоволено скривилася. — Слова «ні» не розуміє абсолютно.

— Він відв'янув тільки коли я сюди пересів. І то не відразу, а тільки після маленької демонстрації.

— Ти мене просто врятував, дякую! — дівчина нахилилася й поцілувала його в щоку.

Починаю відчувати себе зайвою… Від хлопця вдалося домогтися розповіді всієї історії. Виявилося, Анета все занадто перебільшує й насправді неадекватний тут всього один типчик, та й при тому блакитноокий. Що висвічує його як ще більш нахабного й неадекватного, між іншим. Інші хлопці виявляють не більше ніж звичайний інтерес. 

Блакитноокий реально підсів до неї й почав приставати (за її словами), не бажаючи давати спокій. І що б вона бідненька робила і як від нього рятувалася б, якби не Брай, який відважно її врятував! А оскільки я дуже сумнівалася, що вона сама не могла дати відсіч блакитноокому (і це бурштинова-то?), та й судячи з її поведінки, просто хотіла, щоб до неї підсів Брай і «врятував» її. Не здивуюся, якщо виявиться, що весь той час, поки до неї «приставали», вона сонячному бісики пускала. 

Хлопець своєю роллю явно не перейнявся й тільки посміювався над нею. А Анета примудрялася фліртувати одночасно з обома, причому було схоже на те, що вона хоче цим розбуркати Брая. Безрезультатно. Той взагалі справляв враження абсолютно безтурботного хлопця, ні на одну її провокацію не повівся. Незважаючи ні на що (що мені ось як раз з ними й не можна було спілкуватися, наприклад!), сонячні мені сподобалися, ми балакали й сміялися весь час до випробування.

— Ель, тебе підкинути? — запитав Джейк. 

Бач, турботливий який!

— А? — якось про це я й сама забула. — Так, будь ласка.

— А що з твоїм драконом? — здивувалася Анета.

— Він зараз далеко.

— А як же ти іспит складати будеш? — зацікавився Брай.

— Через риар щось начарую, ось і всі справи, — я знизала плечима. — То що, летимо?

— Мені тільки через двадцять п'ять хвилин, — похитала головою Анета.

— А мені через пів години. Летіть, ми ще тут посидимо трохи. Зустрінемося потім, так?

Джейк кивнув Браю і подав мені руку.

***

— А де твій дракон?

— Він отримав травму хвоста. Зараз не може знаходитися тут.

— І скоро зможе?

— Травми хвоста складні й довго лікуються.

— Тобто ти плануєш вчитися без нього кілька місяців?

— Поки це не стане можливим.

— А чому б не почекати, поки він одужає?

— Я не можу втратити цілий рік, — і від цього нічого не зміниться.

— Час терпить, тобі ж всього шістнадцять. Так, більшість вступників саме такого віку, але до нас приходять і в сімнадцять, це нормально.

— За сімейними обставинами я змушена йти в цьому році, хоча сама б із задоволенням вчилася тут зі своїм драконом.

Тільки от від року це не залежить. На жаль.

— А хто? — ректор подивився в заповнену мною анкету, — Ріан ерʼТінаел? Хм, навіть так… Ви родичі?

— Він — моя сім'я.

Я кивнула, бо жести на правду не перевіриш. А сім'я — це так, ми ніби як тепер сім'я.

— Мабуть, зараз піклується про тебе?

— Можна й так сказати. 

Ось з Мією мене до академії підкинув. Це ж турбота про мене?

— Після смерті батьків?

— Після цього, — кажу немов через силу, губи дрібно тремтять, очі дивляться в підлогу, весь вигляд висловлює що ось-ось заплачу, — я б не хотіла це обговорювати, якщо можна.

— Так, звичайно… — пройшла пауза, мабуть, вирішив дати мені заспокоїтися, — а наскільки далеко зараз знаходиться твій дракон? Я так розумію, не в Шаарі?

— Звідси буде кілька кілометрів.

Насправді набагато більше, але так, кілька кілометрів тут теж буде. І кілька десятків кілометрів. Та не важливо. А ось питання про Шаар я просто вдало пропустила мимо вух.

— Кілька кілометрів… добре, покажи нам яке-небудь заклинання.

Так би відразу! Я створила не дуже складне заклинання-світлячок і кілька разів змінила його колір і розмір.

— А ілюзію можеш?

— На жаль, ні.

— Чому?

Та тому, що ви тоді зрозумієте, що я далеко не зелена, ось чому!

— Сподіваюся, тут мене цьому навчать.

— Навчимо, звісно. А ще щось можеш?

Ох, знав би ти, скільки ще я можу! Наворожила водяний шар і перетворила його на лід, потім змусила випаруватися.

— Ще щось потрібно?

— Потрібно? Ні, цього достатньо, магічні здібності є… скажи мені ось що — у вас з Ріаном багато спільного?

Прізвище спільне й друг теж. Це рахується? Що за дивне запитання?

— А що конкретно вас цікавить?

— Характер і темперамент, в основному. Схильність до… кхм… нестандартного проводження часу.

— Ем, — від такого я навіть розгубилася. — Навіть не знаю. Напевно, ні.