6.2

Покликали мене назад через годину, а я за цей час встигла позаповнювати купу паперів для Даміра, бо він таки знайшов мене, як нудьгувала без діла.

— Такс, Рія — Ріан, твій майбутній чоловік. Ріан — Рія.

Я задумливо оглянула «майбутнього чоловіка». Мені це поєднання слів безумовно не подобається. Стосовно мене. Мда, це буде весело… 

— Мда, це буде весело… — повторив мої думки Ріан.

— Я тобі дам весело! — прошипів Рес.

— Та зрозумів, зрозумів, — мій наречений виставив руки перед собою в захисному жесті.

А про що це вони?

«Ні про що, не звертай уваги».

— Мені потрібно випити, — нарешті вирішив Ріан, — багато.

— Пий скільки хочеш, — Рес дозволяючи махнув рукою.

— А ти?! Не буду ж я сам пити, так не цікаво.

— А мені ще потрібно Рію в Шаар закинути, а потім звідти ж забрати.

— Весь кайф обламала! — брюнет з докором на мене подивився. — А може вона на Мії злітає?

— Щоб твоя дракониця мені Рію вгробила?

— Ні, вона дівчаток не чіпає, вона тільки мене… скидає весь час. А їх вона любить, пестить і плекає. Що за несправедливість?!

— І чого б це? — хмикнув Рес. — Так, у нас є ще чотири години й потрібно чимось зайняти Рію.

— Я навіть знаю, що б це могло бути, — протягнув мій майбутній чоловічок.

— Закопаю! — знову прошипів Рес

Ріан удав, що він тут взагалі ні при чому й просто мимо пролітав, а як сюди потрапив і сам не пам'ятає й взагалі… 

— Ріє, у тебе адекватні ідеї є?

— До Шаару хочу.

Рес на мене так подивився, що я теж почала практику по робленню невинного вигляду. І взагалі я ні при чому й це не я сказала…

— А знаєте що? — друг оглянув нас кровожерливим поглядом. — Сьогодні вас й одружимо!

— Сьогодні?! — це ми разом.

— Сьогодні, — це Рес.

— Я не можу, — мій наречений.

— Я теж!

— Доведеться, — відрізав Рес. — Збирайтеся, полетимо в храм.

— В храм?! — це ми знову разом. 

Ми з нареченим взагалі на диво солідарні.

— В храм, в храм.

— Ресе, ти що з глузду з'їхав?

— От-от, я теж так думаю, — підтримав мене Ріан. — Який до Емая храм?

Кажу ж — ми з ним мислимо в одному напрямку.

— Саме до Емая, — наш друг, який раптом втратив почуття самозбереження, хмикнув і подивився на мене. — А ти як хотіла? Тільки при вінчанні в храмі ми можемо взагалі приховати факт вашого заміжжя, навіть паперів ніяких не буде. І нікому в голову не прийде перевіряти, чи не вийшла ти заміж у храмі.

От що він задумав, що мені раніше говорити не хотів!

— Але… але… Ресе, це ж храм! — спробувала донести я до нього очевидне. — Нас там на шматочки розірвуть!

— Не перебільшуйте, ми не на тому березі Фаелії. Та й не дізнаються вони, що ви дворяни, я вам очі сховаю.

— Вона знає? — Ріан здивовано підняв брови.

— Він знає? — я теж здивовано підняла брови.

— Так, ви обоє знаєте.

— І звідки вона знає?

— І звідки він знає?

— Ріє, я ж казав — ми з ним це з'ясували разом.

— Ааа, — я згадала його фразу й з серйозним виглядом повторила, — пити менше треба!

Ріан аж поперхнувся й кинув на Реса багатозначний погляд. А той докірливо подивився на мене:

— Знаєш, не все, що я говорю, варто повторювати.

— То це ще й ти сказав?! — брови Ріана ризикували піднятися до рівня волосся.

— Але це запам'ятай, слушна думка, — не звертаючи на нього уваги продовжив Рес.

Рін продовжував дивитися на нього розширеними очима й нарешті видав:

— Ти взагалі хто? Я тебе знаю?

— Знаєш-знаєш, — Рес хмикнув. — Так, вінчаєтеся сьогодні. У храмі. Кому не ясно?

Ми лише покивали а-ля бовванчики.

— Добре. Рія — марш одягатися.

— У що? Де я тобі візьму сукню для храму?

— А ось та біла з минулого новорічного балу де?

Я задумалась. Начебто вилітали ми з Гастеліану, але я потім повернулася з Ресом сюди. Значить, вона тут, якщо я її не забрала з собою назад. А я в перевозі суконь туди-сюди помічена не була, значить вона таки тут.

— Вона підійде.

Підійде? Так, сукня класна, не сперечаюся, вона мені подобається. Але чи не занадто відкрита для храму?

— Нормальна, йди одягайся.

Гаразд, одягатися так одягатися. Іншої все одно немає.

***

— Ти прекрасна, — Рес усміхнувся.

Ха, а то я не знаю! Але дякую, все одно приємно.

— Будь ласка. А тепер іди сюди, очі тобі змінимо. Ти які хочеш?

— Не знаю. Карі! Темно карі. Як можна більше темно карі.

— Ріан теж такі захотів, — Рес хмикнув.

 Кажу ж — ми з нареченим навіть думаємо однаково!

— Ви ж розумієте, що на чорні вони все одно не будуть схожі?

— Нецікаво з тобою, — я ображено піджала губи. — Чаклуй давай.

— Та я вже, — друг знизав плечима й повернув мене до дзеркала.

Не схоже, ну й ладно. Зате я справді прекрасна. Сніжно-біла хвиляста сукня, витончена висока зачіска, чудові шпильки з різнобарвним камінням й такого ж стилю сережки. Підкреслена талія, відкриті плечі й все більш і більш прозора до низу спідниця, крізь яку видно стрункі ноги.

— Можливо я й погарячкував, — пробурмотів Рес.

— Ні, ти явно применшив оцінку мого зовнішнього вигляду.

— Тут ти права, — він посміхнувся. — Але було б краще, якби це було не так…

— Чому?

— Ні, нічого, — не в такт відповів він, хитнув головою й немов прокинувся від своїх думок. — Полетіли?

— А Рін?

— Там його знайдемо.

Літати на драконі в платті — ще те задоволення. Розвага для екстремалів. Одна з причин, чому я їх, загалом, не ношу. Хоча в академії в мене не буде дракона… потрібно над цим подумати, дійсно потрібно.

Храм. Невже я виходжу заміж в храмі? Та скажи мені хто про це раніше, я б засміяла його! А тепер справді йду до храму під руку з Ресом. Він такий же приодягнутий і з сірими очима, Дамір йому підфарбував. Ні він сам, ні Іаріда з нами не полетіли. Я б на її місці теж не полетіла — весілля якесь незрозуміле, фіктивне, та ще й у храмі. У храмі! А Дамір може б і злітав з нами, але йому очей зачарувати було нікому. А сунутися в храм з фіолетовими, кажучи всім про своє дворянське походження я б не ризикнула навіть на його місці.