Глава 6. Одруження?

За польотом завжди йде посадка... або падіння.

Зі збірки приказок Дроакської імперії

Кілька днів нічого особливого не відбувалося — з ранку Рес з Роком відносили мене в Шаар, де я проводила весь день. Спочатку ми з Рисом просто скаженіли в небі, а коли вже приходили в нормальний стан — літали півдня з Ніком і півдня з лікарем Айдаром. Вони обидва щось розповідали й чомусь нас вчили, так що нудьгувати не доводилося. З обома ми знайшли спільну мову, але Нік все ж був ближче до мене за віком і з ним я себе відчувала вільніше.

Мої відносини з Шааром були дивними. Точніше я себе навіть не відносила до Шаару. Начебто так, я там проводила багато часу й допомагала й все таке інше, але сказати про себе «я шаарівка» не могла ніяк. Та й по суті я їхнім працівником не була, грошей за роботу не брала й допомагала чисто як компенсація за можливість побути з Рисом. За те, що вони доглядають за ним. Та від любові до драконів. 

Конкретного списку обов'язків у мене не було, просто з'являлася й мене відправляли комусь на допомогу, що, з огляду на всі обставини, було дуже добре — я ж не зможу проводити тут цілі дні, коли піду в академію. Тому на мене не розраховували, а саме давали комусь в допомогу. Таким чином, у разі чого, моя відсутність теж не буде критичною. 

Рес всіляко використовував це й почав свою підготовку «день без дракона». Полягала вона в тому, що з кожним разом він змушував мене проводити там все менше й менше часу. Таке поступове звикання до відсутності Риса. І все б нічого й ми б могли зробити це в декілька разів повільніше (а отже — безболісніше), але він не переставав нагадувати, що вже за тиждень у мене будуть вступні випробування в академію і я навряд чи до Шаару потраплю, а мені потрібно весь день бути в нормальному стані. Це досить складне завдання, з огляду на те, що за довгий час без Риса я починаю повільно сходити з розуму.

Дослідним шляхом ми з'ясували, що краще прилетіти в Шаар на кілька годин пізніше, зате й полетіти під вечір. Так що він закидав мене до Риса вже практично по обіді. Жахливо, це просто жахливо! Хоча в порівнянні з ночами це були квіточки. В принципі, ночі вже теж більш-менш нормалізувалися, якщо не брати до уваги того, що я практично оселилася в Реса. Просто коли я третій день поспіль розбудила його посеред ночі, він подивився на мене таким «ласкавим» поглядом і заявив, що якщо мені так не спиться ночами, мені варто приходити до нього ще з вечора, а не тинятися по замку в темряві й будити його. 

Я, не довго думаючи, так і стала робити. І стан «дві людини й два дракони сплять купою малою на ліжку Реса» став постійним. Вранці ми зазвичай базікали й влаштовували баталії, зате ось після сніданку я все тинялась і чекала моменту, коли ж ми нарешті полетимо до Шаару. Дамір, відловлюючи мене в такому стані, моментально знаходив якусь герцогську роботку, а оскільки ну ніякого бажання займатися цим у мене не було, я ховалася від нього в Реса. 

Хоча цей теж мені нудьгувати не давав і займав чимось, але з ним можна й пожартувати, й побіситися, й ще багато чого. Зараз я теж сиділа в нього в кімнаті, і друг марно намагався припахати мене до корисного заняття. Скажи мені Дамір, і все вже давно було б зроблено, але з Ресом я шукала мільйон відмовок і все тягнула час. Він і сам розумів, що я роблю, але це було своєрідною грою, й нам обом вона подобалася. Я якраз намагалася придумати чергову відмовку, коли Рес раптом підняв вказівний палець, щоб я примовкла на мить, прислухався й вдоволено хмикнув.

— Можеш не вигадувати, зараз відмовка сама сюди прилетить.

— Що?

Я здивовано підняла брови, не розуміючи, про що він говорить. Втім, за кілька хвилин почувся характерний шум від крил дракона, а потім до нас у вікно ввалилося якесь брюнетисте чудо.

— Міа, зараза ти луската, я тобі покажу як розкидатися мною! — чудо вскочило й погрозило кулаком дракониці, яка з незалежним виглядом розгорнулася й полетіла геть, — Ане, ти бачив це свавілля?! — через брак об'єкта обурення у вільному доступі, брюнет звернув увагу на колишнього одногрупника. — Привіт, до речі.

Я подумки хмикнула й зиркнула на Реса. Ніяк не звикну, що коли хтось говорить «Ан», мають на увазі саме його, а це я одна така особлива й для мене він «Рес». Річ у тім, що першим моїм словом було ім'я мого дракона — Рис (теж скорочене, взагалі він Рисрам). І коли потім друг намагався навчити мене вимовляти своє ім'я — Андрейс — у мене вийшло тільки «Рес». 

Так і пішло, що тепер для мене він Рес. І я знаю, що йому подобається, коли я його так називаю, але нікому іншому скорочувати подібним чином він не дозволяє. Для інших він Андрейс, для близьких і друзів — «Ан», але ніяк інакше.

— Ти знову кинув дівчину? — Рес закусив губу, щоб не розсміятися.

— Заводжу дівчину — їй не подобається. Кидаю дівчину — їй не подобається. Ти виріши, потрібна вона мені чи ні! — гукнув він у вікно.

— А з цієї що не так?

— Та просто кошмар якийсь! Вона весь час хотіла знати, де я перебуваю й ревнувала з приводу й без. І взагалі, — брюнет махнув рукою. — Та забий, це в минулому. А ти навіщо кликав?

— Та… — глибокий вдих, намагається взяти себе в руки й не засміятися. — Не повіриш — одружити тебе хочу.

— Одружити?! Мене?! Ні, братан, я пас. Я й жінки не витримуємо один одного більше кількох місяців, — він похитав головою, але з інтересу все ж запитав. — А на кому ти мене одружити зібрався?

— На ній, — Рес кивнув на мене.

Моя відмовка повернулась і тільки зараз мене й помітила. Посміхнулася мені, а погляд сам собою ковзнув по фігурі.

— Знаєш, Ане, можливо, я передумав, — він присвиснув.

— Що, вже навіть не лякає реакція Мії? — Рес не зміг стримати смішок.

— Міа? Мда… не уявляю, які у неї з'являться закидони, якщо я одружуся, — брюнет запустив пальці в шевелюру й почухав потилицю. — Щось перевіряти не хочеться. Гаразд, так що ти хотів насправді?