5.2

Прізвище. Так, якщо з іменами ми ще змогли так по-емаєвському щось зробити, то тут взагалі без варіантів. Як можна змінити прізвище? З нашими витівками було б логічно зараз змішати й спаплюжити його й рід Риса, але ні. Я досі з іменами драконів сумніваюся, а прізвище так перекрутити не можна навіть в найсміливішій фантазії.

— А не потрібно його ніяк перекручувати.

— В сенсі? І до чого ми так з іменами корючилися, якщо з прізвища будь-хто може зрозуміти, що я — це я?

— Не зможе. Ми тобі все прізвище змінимо, без перекручування.

— І як ти збираєшся це зробити?

— А ми тебе зараз заміж видамо, от прізвище й зміниться.

Я аж закашлялася і від цього перевернулася на бік. Відкашлявшись, підвелася на ліктях і втупилася на нього, як на посланця, а саме — як на ненормального.

— Ресе, ти що, з глузду з'їхав? Заміж?! Мене?!

— Не потрібно на мене такими круглими очима дивитися! От уяви — видали ми тебе заміж, прізвище змінилося й без жодних проблем здаємо тебе до академії. Там вчишся п'ять років, після чого отримуєш Риса, розлучуєшся через фіктивність шлюбу й живеш спокійно далі.

— А де в цей час буде мій гіпотетичний чоловік?

— Та де, справами своїми хай займається, ми йому не заважаємо. Просто п'ять років не зможе вийти ні за кого іншого, але ми йому це можемо компенсувати фінансово. Я думаю, він в образі не залишиться.

Уявляю, яких збитків це може завдати казні. Втім, ідея Реса, так що нехай сам за неї й платить (залізна логіка!), а їхній казні взагалі ніщо у світі збитків не завдасть. Висловитися з цього приводу він не побажав, зате подивився на мене з таким видом, що поспішила перевести тему:

— Припустимо. І за кого ти мені пропонуєш вийти?

— Зараз придумаємо. Він повинен бути з не дуже відомим прізвищем — це головне. Явно не герцог, та й не маркіз, а ось граф підходить. Їх вже більше й знати всі сім'ї всіх графів в імперії просто нереально. Значить, зеленоокий або нижче. Але, оскільки в тебе очі будуть зелені або вище, а ви повинні один одному відповідати, просто для зайвої перестраховки, значить — зелений. Друге вже складніше — ми повинні йому довіряти. А значить, це не просто гіпотетичний перший зустрічний на вулиці граф, а хтось зі знайомих, з близьких знайомих. У тебе близьких знайомих графів, що заслуговують на довіру, не спостерігається 

У мене взагалі знайомих, крім нього, не спостерігається. Тобто друзів, а якісь особистості, бачені пару раз в житті, є. Просто й батько мене зайвий раз до кого попало відпускати не хотів, та і я його чи Ресову компанію залишати теж, так що на них моє коло спілкування закінчувалося.

— значить, шукаємо в мене або в батьків, — продовжував Рес. — Хоча вони теж навряд чи, сумніваюся, що в них є відповідні за віком близькі знайомі. Ммм… знаєш, є кілька хлопців з академії… 

— Але?

— Ріє, вони мої однокурсники, їм всім не менше двадцяти чотирьох.

— І що? Я ж не заміж за них збираюся. Ой, ну тобто заміж, але це ж інше. Коротше, не бачу тут проблеми.

— Зате я бачу… добре, ось як раз з цим-то я розберуся.

— З чим?

— Та так, не важливо. Значить, потрібен надійний й адекватний графчик з академії… з першої групи відкидаємо, з другими я три роки навчався, вони мені ближче. Та й там на рік-два молодші, хоча б щось… Разом маємо чотирнадцять хлопців, з яких зелененьких — вісім. Як мінімум п'ятеро вже одружені. Двоє ще з академії, а про інших я начебто щось подібне чув. Лишилося троє… ні, цей ні в якому разі, він на надійного не тягне… двоє… — Рес зміряв мене поглядом і зітхнув. — Ці теж не підходять.

— Чому? Ти їм не довіряєш?

— Не те щоб не довіряю. Ріну я дуже навіть довіряю, але ось тебе. Йому. Ні, — він похитав головою.

— Так говориш, ніби я насправді за нього заміж збираюся. Довіряєш — значить він нас не видасть, а хто п'ять років буде на паперах значиться моїм чоловіком не так важливо. До речі, а чому ти взагалі вирішив, що мене можна видати заміж? А опікун? А хіба тоді не мій чоловік за мене відповідає?

— Твій опікун — взагалі не те, на що варто звертати увагу.

— Але ж тоді й Меріони можуть дізнатися, що я вже не під його опікою й заміж вийшла.

— Поки ваш шлюб фіктивний, а ти фактично вважаєшся дитиною, тобі потрібен опікун. А папери про заміжжя ми сховаємо далеко й надовго, ніхто крім нас і його знати не буде. Або ще щось з ними зробимо. Або не з ними, — тут вираз його обличчя став зовсім дивним, а я насторожилася. — Думаю проблем не буде.

— Не з ними?

— Ми щось придумаємо.

По швидкості відповіді, та самим словам склалося враження, що він вже придумав, але поки мені не скаже. Це насторожує.

— Придумаємо, — фиркнула я. — Ми вже стільки дурниць придумали!

— Та нормально все буде.

— Ресе, не ображайся, ти в мене, звичайно, розумний, але я хочу послухати думку Даміра на цей рахунок.

— Я ж не проти, — хлопець посміхнувся. — Навіть зовсім навпаки.

— Гаразд. Розкажи мені поки про цього Ріна.

— Ріан ерʼТінаел, дракон його — арʼМендвіор, зеленоокий, двадцять п'ять років. Мій сусід по кімнаті — три роки разом жили. Нормальний хлопець і друг хороший, досі бачимося час від часу. Це, до речі, ми з ним про очі дізналися, і я на нього намагався накласти ілюзії, що теж плюс. Не знаю, що ти хочеш почути?

— А чому він не підходить? Ти сказав — довіряєш йому, нічого поганого теж ще не сказав. Не погодиться?

— Чому-чому, — він пробурчав щось невиразне, потім зробив для себе якісь висновки й махнув рукою, — добре, він — найкращий варіант, я йому справді довіряю найбільше за всіх. По голові настукаємо й все буде нормально, — пробурмотів швидше для себе, ніж для мене.

Реса від допиту на тему того, що він вкотре має на увазі, врятував Рок. Я завила — знову збиратися за п'ятнадцять хвилин?!

— Та розслабся, я сьогодні попросив його раніше прилетіти.

— Раніше?

— Так, у тебе є пів години.