4.2

— Рис!!!

Я трохи з Рока не звалилася, мене Рес встиг схопити за талію. Але коли ми спустилися, у два стрибки я була біля свого дракона.

Рис грайливо штовхнув мене головою в груди, від чого я зробила пару кроків назад. Ой, легше, мій хороший, ти ж мене так на землю впустиш. Але взагалі я на нього ні крапельки не сердилась, я була така рада його бачити! Я знаю, що ще й дня не минуло, але раніше ми не розлучалися більше ніж на годинку-дві, та й то досить рідко.

Рис теж був радий мене бачити й від надлишку емоцій аж прискакував навколо. Ми з ранку ще не літали, так? Зараз виправимо!

«Ріє, тільки на території Шаару».

Я його вже й не слухала. Ми носилися по небу ще швидше, ніж зазвичай. Ми виробляли фінти ще божевільніше, ніж зазвичай. Ми насолоджувалися всім цим ще сильніше, ніж зазвичай. І нам більше абсолютно нічого не було потрібно, нам абсолютно ні до чого вже не було діла.

Коли ми спустилися, виявилося, що Рес з Ніком вже встигли все дізнатися й обговорити. По-перше, неподалік кожної академії є відділення Шаару, але неподалік — поняття відносне й від Хінкари відділення досить далеко. Якщо міряти на крила дракона, то не дуже, але у зв'язку через риар кожен метр грав значення. Так розв'язали питання з академією — я йду в Лаерт.

Питання з Шааром теж вирішилося без проблем — мене беруть. Правильно, який дурень не візьме фіолетову та ще й з Елдіроном? Вік — справа десята, вирости я завжди встигну. А такими сильними й перспективними парами не розкидаються. Тим більше, що серед шаарівців я бачила не так багато бурштинових, а основна маса — зелені.

Мене знайомили зі всякими важливими людьми, розповідали, хто й за що тут відповідає, але коли голова закрутилася від купи осіб, імен і посад махнули рукою й здали Ніку. Ми обоє такому повороту подій зраділи й пішли дізнаватися про всі премудрості шаарівців.

Переконавшись, що зі мною все нормально й на найближчий час я зайнята, Рес полетів в академію. Точніше, я його відправила в академію, тому що він напрочуд серйозно поставився до моєї ранкової заяви й відлітати не поспішав. Дивно навіть. Приємно, відчуваєш свою крутість і важливість, але дивно. З чого б це? Хіба не розумієш, що коли я з Рисом та ще й в Шаарі, нічого поганого трапитися не може?

Втім, Нік швидко зайняв мене настільки, що все інше вивітрилося з голови. Спочатку просто оглядова екскурсія по всьому, потім ми пішли займатися звичайними шаарівськими справами, від яких хлопця ніхто не звільняв. Дракони, дракони, дракони. У когось просто оглянути й зробити висновки, що все нормально, когось перев'язати, комусь дати ліки, над кимось почаклувати, а іншим потрібно викликати головного лікаря. 

Нік відповідав за всіх, але при тому ні за кого конкретно. Просто загальний догляд, а якщо все погано — кличемо лікаря. Хоча кілька разів я й запевняла його, що ми з Рисом і самі впораємося. Лікаря все одно покликали, справлялися ми вже під його наглядом. І він залишився задоволений, навіть дуже задоволений. Спеціальних знань у мене не було, але сил вистачало. Коротше, забрав він мене в Ніка й далі я вже літала з ним, осягаючи премудрості драконячої анатомії й ази медицини.

До вечора я втомилася, як за останнє випробування в небі. Ніколи не думала, що це так складно — доглядати за драконами з Шаару. Догляд за своїм драконом у мене взагалі сил не відбирав, ми обоє це любили. В Шаарі особливі дракони і, крім іншого, їх ще підлікувати потрібно, та й не тільки, але все одно… я й раніше не думала, що бути шаарівцем просто, але тепер перейнялася до них глибокою повагою.

Весь шлях до замку я вдало проспала, сидячи ззаду Реса й напівлежачи-напівспираючись на його спину. І навіть примудрилася непогано відпочити, такому ми вже давно навчилися в наших-то кількаденних польотах. Коротше, в замку я була бадьорою і навіть могла міркувати.

— А ви нічого не забули? — запитав Дамір, вислухавши наш звіт за сьогодні й плани на завтра.

Я перезирнулася з Ресом і почала посилено міркувати, що ж він має на увазі. Якщо Дамір нам про це сказав, він безумовно має щось на увазі, та при тому досить важливе. Будь це щось не дуже важливе, він би дав нам зробити помилку або просто про це забути й потім розбиратися з наслідками. А зараз сказав. Що ж це таке велике й суттєве, що ми впустили?

— Опікун Рії! Ми ще з ним не бачилися й взагалі потрібно більше дізнатися про нього. Як би він нам все не зіпсував.

Вау! Я про нього зовсім забула. Я й спочатку його не сприймала як якусь важливу зміну в моєму житті, а після новин про Риса взагалі з голови викинула — не до того було. Та й не потрібен мені опікун, краще просто віддайте мого дракона й дайте мені спокій!

— У всякому разі, ти не безнадійний, — констатував Дамір. — Слухайте. Ріїн опікун — імперський службовець, працює за іншою спеціальністю, але подібні випадки звалюють на нього й ще кілька таких же, хто не проти отримувати імперську премію за опікунство. Саме в цього вже десять підопічних різного віку й положення. При чому останні сім-вісім явно були зайвими, тому що він не справляється. Та й неможливо це. Схема вже відпрацьована: дитині знаходять фактичного опікуна, а він відповідає лише за папери. При чому тут я б на нього теж особливо не розраховував, бо людина конкретно перевантажена і йому просто не вистачає на все часу.

Зате грошей з премій вистачає!

— Хочеш сказати, він не проти того, що Рія живе тут?

— Не просто не проти, а дуже радий позбутися чергових проблем. Та й спробував би він бути не радий.

О, уявляю! От тому я й не думала, що в моєму житті цей самий (або будь-який інший) опікун з'явився б — Дамір би не дозволив.

— Нам він ні в чому заважати не буде?

— Не буде ні заважати, ні допомагати.

Добре. Дуже добре. Я ж хотіла, щоб моїм опікуном став хтось з ерʼДераон, та хоч всі разом. Тепер так і вийшло. На паперах, звичайно, інакше, але це не важливо. 

Втім, я ні на секунду не сумнівалася, що при будь-яких обставинах залишуся жити в Шианкарі, навіть будь цей тип й іншої думки. Одна з причин, чому я так вдало про нього забула. Я сама проти, та й Рес і його батьки теж. І якщо в суді Дамір не зміг цього добитися, то ось за його стінами — стережіться. Якщо йому щось потрібно, значить так і буде.