Глава 4. Шаар

Добре, коли є ті, на кого можна покластися
і про все забути.
Життєва мудрість.

Я замружилася від яскравого світла, але потім все ж розплющила очі. Ясно, Ані вже встигла вислизнути по своїм неймовірно важливим шкодливим справам, а Рок, напевно, полетів розім'ятися й пополювати. Це ми з Рисом завжди вранці літали разом, а ось Рок досить часто робив це сам.

Я лежала біля Реса, поклавши на нього голову, він обійняв мене за плечі. Спить ще або...? Або. Повернувши голову я ніс до носа зіткнулася з ним.

— Доброго ранку, — усміхнувся.

Мимоволі усміхнулася у відповідь. Добрий начебто. Але якийсь занадто лінивий: і лежати так добре й вставати зовсім не хочеться... я вмостилася зручніше й задумливо стала водити рукою по його грудях, та й взагалі по всій шкірі, що приховувала шикарні м'язи, подумки шукаючи причину не вставати довше.

— Рі, припини, — голос Реса був якимось хрипким.

Ммм... чому? Мені подобається.

— Лоскотно.

Я підняла на нього очі, а на обличчі прослизнула лукава усмішка. Лоскотно? Ні, безумовно не лоскотно, якийсь ти напружений. Але, якщо хочеш, то це ж без проблем взагалі, зараз буде лоскотно. Рес видав чи то смішок, чи то схлипування й ривком перевернув мене на спину, нависнувши зверху.

— Хтось погано поводиться, — оглянув мене, рука ковзнула по животі, піднімаючи шовкову сорочку, — потрібно виправити.

У мене тут така блаженна сонливість була, ну навіщо ж мене лоскотати?! Я з криками й сміхом намагалася відбитися від Реса, але він все-таки хлопець та ще й старший за мене, так що хто з нас двох сильніший нескладно здогадатися.

— Ааа... Ре... Рес, пу... сти мене!

— Пустити? — він зупинився, а я змогла перевести подих. — Чому? Мені подобається.

Він знову провів рукою по моєму боці, ледь торкаючись шкіри. Я мимоволі хихикнула й трохи відсунулася. Його маневр повторився, мій теж. Тільки от далі мені відсуватися нікуди, і так вже плечем торкаюся його другої руки.

— Здаєшся? — і дивиться на мене очима, в яких танцюють смішинки.

Здатися? От ще, розмріявся! Я взагалі тобі ще помститися повинна, я ще не забула... за що, вже не пам'ятаю, але мстити буду. 

У наступні кілька хвилин я реготала як ненормальна й намагалася відбитися або вислизнути, втім, і те й інше без успіху.

— Все ... я зд... да... юся!

— Здаєшся? — хлопець зобразив задумливий вираз обличчя. — Навіть не знаю... — вдоволено усміхнувся, нахилився ближче й прошепотів. — Тепер ти моя і я буду лоскотати тебе стільки, скільки захочу!

От же гад! Я могла пробачити багато, але не таке ж нахабство! Ривок і вже я сиджу з поважним виглядом зверху, а він лежить і сміється. Так, на цю тему в мене ілюзій не було, він просто дозволив мені таке провернути (в прямому й переносному сенсах). Але ж можна було обличчя серйозніше зробити, всю картину псує!

— Ти переможений! — спробувала я донести до нього потрібну думку.

— Так, — і все ще сміється.

— Тепер ти будеш.... Ммм.... — ось що б такого побажати?

— Лоскотати тебе вранці?

— Ні! Ти будеш…

Від важких роздумів мене відірвав дракон, який повернувся з охоти.

— Року? Ти ж не хочеш сказати, що вже час? — Рес подивився на нього й усмішка тут же сповзла з обличчя, — Ріє, у нас десять хвилин!

О-о! Дамір не любить запізнень, а щоб привести себе в нормальний вигляд, яким не буде незадоволена Іаріда, потрібно явно понад десять хвилин!

— Ти будеш моїм слугою весь сьогоднішній день, — оповістила я Реса, скочивши й збігаючи в ванну, але у дверях на секунду зупинилася й продовжила. — І я наказую тобі всюди мене супроводжувати!

А що? Треба ж хоч щось загадати зараз, а нічого іншого придумати не встигла. Я знаю, що він би й так зі мною весь день літав, зате тепер виходить, що він робить це не просто так, а тому що я така класна наказала йому. Приємно на це дивитися з такої точки зору!

«Дивись-дивись. У ванній мені теж тебе супроводжувати?»

Ем… ні, не варто. Я дозволяю тобі поки що одягнутися й зібратися. До речі, а щось з моїх речей, бува, не завалялося у нього в кімнаті? Знадобилося б зараз.

«Не повіриш, але випадково завалялося. Одна твоя сорочка вже пів року тут випадково валяється».

Це добре. Дуже добре. А взуття та шорти або штани є?

«Немає».

Емай, це вже прикро. Доведеться забігти до себе в кімнату, не піду ж я в одній сорочці.

«Розслабся, Ані все принесла. До речі, у тебе залишилося п'ять хвилин».

Ані я відразу ж подумки похвалила, хоча наскільки вона розумничка зрозуміла лише коли побачила принесені речі. Там було навіть те, про що я якось забула: гребінець, шпильки, косметичка, парфуми. Це не рахуючи частин одягу на кшталт білизни, про яку я теж не подумала. 

Коли Рес вийшов з ванної, я вже була практично одягнена (не рахуючи сорочки, яку він мені обіцяв, а я не знаю, де вона) й розчісувала волосся. Він скептично мене оглянув, вклав у руки косметичку й зайнявся моєю зачіскою. О, це добре, плести він вміє (не складно здогадатися, на кому навчився), а мені зайва хвилинка не завадить. А сам-то він коли встиг зібратися? І має добрий вигляд, ні до чого не причепишся.

Коли видом моєї голови й обличчя ми обидва залишилися задоволені, Рес відкрив одне з відділень шафи. Вау! Я й гадки не мала, скільки в нього моїх речей. Кофтинки, пара блузок, шкіряна куртка, жилетка й безрукавка. Навіть підшкірки лежать! Звідки це все?

— Ти тут залишила, — намагаючись зробити серйозне обличчя відповів Рес.

— А ти мені чому не говорив, що в тебе тут стільки моїх речей накопичилося?

— Мені було цікаво, коли ти сама помітиш.

— А чому зараз показуєш?

— Та ось чекаю-чекаю, чекаю-чекаю, вже й набридло, — губи кусає стоїть.

Мда... як сюди потрапила куртка або кофти я ще розумію, але блузки-то звідки? А, я згадала! Після якихось там офіційних зустрічей й іншої дурниці ми вирішили політати, а мені було ліньки йти до себе переодягатися (пройти кілька зайвих поворотів — неймовірно складно!). Він мені тоді ще одну зі своїх сорочок дав, а я тут парадну блузку й жилетку залишила. І, мабуть, не один раз.