3.3

Чесно, поки кричала тільки я, я сама перебувала в ступорі. Але коли почувся рев Риса... звичайно, це був не рев Риса, я б зрозуміла це навіть якби він не сидів зараз прямо біля мене. Хоча для незнайомця це було б одне й те ж. Так що там для незнайомця, я б і сама рев Рока, дракона Реса, відрізнити не змогла б. Але ось голос Риса я б і серед мільйона впізнала й зараз це був не він. Дуже схоже, практично ідеальна звукова ілюзія, але це був не він. А це значить... 

Ні, ні, ні! Ні, не вір, це не я! Я зірвалася з місця й помчала по коридорах, ментально на всю горлянку гукаючи батька. Він не відповідав. Це могло означати тільки одне, але я не вірила, я навіть думати про це не хотіла! Цього не може бути, ні!

Рис встиг вчасно схопити мене за комір і відтягнути за кут. Ми запізнилися. Він лежав на вулиці, у дворі замку на майданчику для приземлення. Лежав і не рухався. 

Я закричала. Кричала, виривалася, била Риса руками й ногами, щоб він відпустив мене, щоб я побігла до батька. Можливо, він ще живий і йому потрібна допомога! Та відпусти ж ти мене, мені потрібно врятувати його! Рис не відпускав. Більш того, він примудрився накласти на мене полог тиші, так що ми не видавали жодного звуку. І при цьому мій найрозумніший у світі дракон відступав, задкував до північної вежі, де є один із запасних виходів, несучи мене в зубах. 

Він стоїчно витримував усі мої прояви почуттів аж до башти, а ось там поклав на підлогу й із зусиллям видихнув струмінь повітря мені в обличчя. Підозрюю, що набагато сильніше він хотів на мене гарненько рикнути, щоб заспокоїлася й взяла себе в руки, але боявся видати наше місце розташування гучними звуками. Все ж для повноцінного полога потрібна була я. Як він взагалі сам хоч щось примудрився зробити — не уявляю. 

Я зрозуміла його. Зрозуміла, відклала свою істерику до кращих часів (хіба такі бувають?!) і, стиснувши зуби, стала чаклувати. Знижуємо температуру тіла, щоб нас неможливо було знайти за інфрачервоним випромінюванням. Ставимо нормальний полог тиші на нас обох. Накладаємо невидимість. Перевіряємо запасний вихід, наш порятунок. Накладаємо на нього полог тиші, по пам'яті зовні чаклуємо ілюзію (численні тренування з цього в мене були), щоб не було видно його відкриття. І багато-багато інших дрібниць, щоб не видати себе нічим. 

Меріони далеко? Поки що в іншому крилі замку. Шукають мене, емаєві діти. Добре, тоді є ще трохи часу і ми можемо поставити захист. На нас і так стояли одні з моїх найкращих щитів, але я додала всього ще й двічі. Багато сил тягне, але нічого, без цього ніяк. А тепер ще й відволікаючий маневр в іншій частині замку. Готово, можемо летіти. 

Тільки-но ми опинилися на вулиці, вдарив грім. У мене мало серце не стало, і ми з Рисом моментально сховалися за однією з веж на даху, але це був всього лише грім. Переконавшись, що нас ніхто не бачив, і прикинувши розташування спостерігача ерʼМеріонів, я знову стала чаклувати — він не повинен відчути навіть рух повітря. Видно його не було, ми знайшли його магічно. А тепер ще потрібно переконатися, що нас так само знайти неможливо. І він не повинен відчути навіть слідів магії. 

Спасибі Ресу за науку, всі потрібні заклинання спливали в голові, і ми впоралися досить швидко. А тепер... я навіть подих затамувала, коли ми полетіли. І сиділа на Рисі задом-наперед, тримаючи напоготові всі відомі мені бойові заклинання. Заспокоїлася тільки тоді, коли ледь помітні вогні у вікнах Гастеліану зникли за горизонтом. Хоча заспокоїлася — не те слово. Все було зовсім навпаки. 

Я отримала те саме виховання, що й Рес. І як зі спадкоємців, з нас вимагали бути зібраними й готовими до всього в будь-який момент. Абсолютно в будь-який момент дня або ночі. І на будь-який час. Розбудити нас в темінь і на цілий день відправити вирішувати справи герцогства (не важливо, мого або його) — стандартна практика. Що вже говорити про денний час! 

Загалом ми були здатні в будь-який час і в будь-якому стані зібратися, взяти себе в руки й сконцентруватися на поставленому завданні. І зберігати такий стан досить тривалий час теж, не відволікаючись на дрібниці. Але коли переді мною безпосереднє завдання пропало, у мене знову почалася істерика. 

Рис летів, а я притулилася до нього, обхопила його шию руками й намагалася не ревіти в голос. Вітер нещадно дув в обличчя й розвивав одяг, кидав волосся до очей, щоки кололися під струмочками сліз, але в мене вже навіть не було сил на те, щоб начаклувати захист від вітру. А незабаром почався й дощ. Я промокла до нитки, волосся позлипалося й боляче билося по спині, руки раз у раз зісковзували з мокрої луски Риса, вітер змушував трястися від холоду й ще сильніше притискатися до нього, намагаючись втриматися й добути хоч крапельку тепла від дракона. Я могла б щось начаклувати й це все виправити, але мені не було до того діла. Я думала про одне — про батька.

Тільки побачивши вогні Шианкару, я подумала про Реса. Навіть не пам'ятаю, що я йому сказала й чи сказала взагалі, швидше за це був ментальний крик відчаю. І не важливо, що була глибока ніч — коли ми за кілька хвилин опустилися на майданчику перед замком, він був там. Вискочив прямо в чому спав і стояв під проливним дощем.

За кілька годин польоту я начебто заспокоїлася. Тобто в мене вже просто боліли очі й навіть вітер в обличчя не міг змусити їх сльозитися, але коли я побачила там Реса, я знову схлипнула й вткнулася йому в плече. Начебто він щось говорив, щось шепотів, гладив мене по спині й намагався заспокоїти. Не знаю, не пам'ятаю. У якийсь момент з'явилася Іаріда, ахнула й закрила обличчя руками. Дамір обійняв її за плечі й щось сказав синові. Той підхопив мене на руки, відніс в замок, а я все так само плакала й не могла зупинитися. Не пам'ятаю ні куди він мене приніс, ні що було далі. У якийсь момент підійшов Дамір, поклав руки мені на скроні, і я заснула.

З того часу пройшов місяць. Місяць... за цей час можна багато чого зробити, а іншим разом моргнути не встигнеш, а він вже пролетів. Спочатку я просто приходила в себе й намагалася контролювати сльози, що весь час лилися. Батька поховали... саме в той день все змінилося. Щось немов перемикнулося всередині мене, біль відступив, настала лише апатія й бездушність.